Образи природи в збірнику “Сонячні кларнети” Павла Тичини
Перша поетична книга Павла Тичини, що вийшла до друку в 1918 році, одержала назву “Сонячні кларнети”. Спосіб-символ сонячних кларнетів найкраще втілює сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Їм поет підкреслював сонячно-музичний характер своєї Творчості, указує на синтез у ньому життєдайного сонячного тепла й світла з музичними ритмами всесвіту, які з’єднують людину із природою в самому універсальному його значенні
Цей образ є ключем для розуміння самобутності його стилю. Добутки перейняті весняною, урочистою, сонячною
З деяких мікрообразів вимальовується виразна мальовнича картина:” квітчастий луг і дощик золотий, а в далечіні, начебто акварелі, – прищулилися гаї…” (“Квітчастий луг”). Так написати може тільки поет, знайомий з таємницями живопису: Тичина виявив себе й на цій ниві мистецтва. Його поетичні образи позначені метафоричностью й ассоциативностью саме в дусі українського художнього мислення. У Тичини горять мири, біжать мири музичною рікою; “Дзенькіт гуде – здалеку. Думки пряде над нивами. Над нападами-нивами-припливами, купаючи мене, начебто ластівку; Гасне день, облітає, начебто мак; Гей, над дорогою коштує верба, дзвінкі дощові струни ловить; День біжить, дзенькає-сміється, перегукується”.
Як художник-новатор, поет творчо використає досвід європейської поезії, сам шукає нові виразні й образотворчі засоби. У створенні художньої картини важливу функцію зіграє символічно-імпресіоністична образність
Офіційне радянське літературознавство подбало, щоб створити сфальсифицированний образ Павла Тичини як співака більшовицької революції. Насправді ж – маємо зовсім протилежне. Це про революції сказав він в одному з віршів: “Відкривайте двері – Наречена йдуть!”. И от відкрилися двері – і замість очікуваної прекрасної нареченої ввірвалися горобина ніч – така, що земля покрилися не дощем, а людською кров’ю…
Вершиною розкриття поетом трагедії України післяреволюційного років стала поема “Скорботна мати”, у якій розп’ята імперськими силами Україна асоціюється з розп’ятим Ісусом Христом, якого саме на нашій землі розшукує Мати Божа Марія. Просять її затриматися житні колосочки, які ховають між своїми стеблами чийсь труп, помиляються щодо слуху про Воскресіння Христа квіти звіробоя, які із крові тут юрбою зійшли на поле бою, благає подивитися на те, що творять люди, самотня квітка… Матір же Божу мучать страшні, розпачливі думки. Вона впевнена, що розп’яту тінь Христа можна знайти в кожному українському будинку, і робить висновок, що вже ніколи не буде раю в цьому кривавому краї, – настільки зубожіли тут людські серця. “За що тебе розіпнули? За що тебе вбили?” – це питання Матері Божої про Ісус Христі й разом з тим про Україну, національна революція в якій захлинулася вкрови.
Про глибину переживань Павла Тичини за національні інтереси свідчить і його поема “Пам’яті тридцяти”, присвячена героям трагедії в Крутах. Автор порівнює славу юних переможців зі славою святих, затверджує, що поховано на Аскольдовій Могилі українські кольори