Образи поеми “Слово о полку Ігоревім”

У поемі немає детально розроблених характерів дійових осіб, докладного опису зовнішності, історії їх життя, навколишнього середовища.
Центральне місце у творі займає абстрактний образ Руської землі. Адже це не просто “земля” у власному значенні цього слова, це і природа, і люди, і місто. Автор любить рідну землю і народ, що її населяє. Він вболіває за них, бо вони створюють могутність цієї землі” але страждають через князівські чвари та половецькі напади:
Тоді по Руській землі рідко ратаї гейкали,
Та часто ворони каркали

/> Трупи собі ділячи,
А галки свою річ говорили:
Хотять полетіти за поживою.
Автор добре знав життя і прагнення простого народу, був виразником загальнонародних поглядів. Земля Руська – живий складний організм. Зображуючи її, він зіставляє минулі часи з теперішніми, охоплює події руського життя за півтори сотні років, зображує події в різних місцях одночасно. Охоплення багатьох міст свідчить про масштабність:
Коні іржуть за Сулою –
Дзвенить слава в Києві;
Труби трублять в Новгороді –
Стоять стяги в Путівлі.
Отже, образ Руської землі простежується у глибокому психологізмі творення інших образів твору. Поняття “руська земля” вжито в “Слові о полку Ігоревім” двадцять разів. Поет мав на увазі не тільки державний простір Київської Русі, а і всі патріотичні сили, об’єднані для боротьби з ворогом.
З великою любов’ю відтворено образи руських воїнів. Причому окремі образи рядових воїнів не конкретизуються..Про русичів ми дізнаємось з характеристики героїв і центральних персонажів. Ми знаємо, що Ігор “навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую”. Про хоробрість свідчить вираз “дрімає в полі Оле-гове хоробреє гніздо”.
Яскраву характеристику своєму війську дає князь Всеволод:
А мої куряни-воїни вправні:
Під трубами повиті,
Під шоломами злеліяні,
Кінцем списа згодовані,
Путі їм відомі,
Яруги їм знайомі,
Луки у них напружені,
Сайдаки створені,
Шаблі вигострені,
Самі скачуть, як ті сірії вовки в полі,
Шукаючи собі честі, а князю – слави.
Та й образ самого Всеволода – це образ воїна-рубаки. Недаремно ж у творі його названо яр-туром. Військове молодецтво Всеволода викликає захоплення:
Яр-туре Всеволоде!
Стоїш ти в обороні,
Прищеш ти на воїнів стрілами,
Гримиш ти об шоломи мечами харалужними.
Куди тур поскакає, своїм золотим шоломом посвічуючи,
Там і лежать поганії голови половецькії.
Мотив любові до рідної землі проходить через образ Всеволода, хоча є і підтекст звинувачення князя Трубчевського у байдужості до долі батьківщини. Він забув не лише про свої рани, не дорожить власним життям, але ” забув він почесть і життя, і города Чернігова отчий золотий стіл, і жони своєї милої, красної Глібівни, звичаї і обичаї!” Всеволод мужній, сміливий, але в той же час його характеризує внутрішня ніжність до брата’Ігоря:
Один брат,
Один світ світлий – ти, Ігорю!
Оба ми є Святославичі!
Окремо вирізняється у творі постать князя Ігоря. Це головний персонаж твору, про що свідчить і назва поеми. Ігор Святославич у поемі є втіленням князівських доблестей. Це типовий середній князь, який має не лише позитивні риси, а й безліч вад. Так, його нестримна відвага переходить у нерозважність. В ім’я слави і честі він готовий пожертвувати життям. Ігор зневажає смерть, а полон для нього – найбільша ганьба:
Лучче ж би початим бути,
Аніж полоненим бути.
У нього велика сила волі і віра у перемогу, тому навіть віщування не зупиняють його. Князь наділений рисами доброго полководця і воїна. Він тепло ставиться до підлеглих, уміє запалити дружину своїм словом:
Хочу-бо,- сказав,-
Списа приломити кінець
Поля Половецького;
З вами, русичі,
Хочу голову свою положити
Або напитися шоломом з Дону! Воїни вірні своєму князю:
Русичі великії поля черленими щитами
Перегородили,
Шукаючи собі честі;
А князю – слави.
Образ Ігоря сповнений високого благородства. Прикладом тому є остання битва, коли в розпалі бою він поїхав завертати втікаючі полки, щоб допомогти брату Всеволоду. Він честолюбний, бо цікавить його тільки слава. Після першої перемоги над ворогом, коли воїни взяли велику здобич, Ігор залишив собі лише бойові знаки ворога. Автор двоїсто ставиться до цієї постаті. Він, з одного боку дорікає князеві за згубність вчинків, з іншого – співчуває йому.
З глибоким ліризмом оспівано у творі єдиний жіночий образ – образ Ярославни. Література Київської Русі не мала вигаданого героя. Постать дружини Ігоря, княгині Єфроеинії Ярославни, дочки галицького князя Ярослава Осмомисла, теж не вигадана. Але разом з тим Ярославна у творі – образ, створений автором. Вона постає перед нами не як княгиня, а як руська жінка. Приваблює внутрішня краса її образу. Ярославна вірна і віддана не тільки Ігорю, а і бать-, ківщині. Вона оплакує не тільки полоненого Ігоря, а і всіх його загиблих воїнів. Образ Ярославни приваблює людяністю, задушевністю і глибоким патріотизмом. Вона згадує успішний похід князя Святослава проти половців:
О Дніпре-Словутичу!..
Ти леліяв еси на собі Святослава насади
До полку Кобякового.
Поразка Ігоря – це горе всього народу. Як благородно, що в час особистого горя Ярославна цього не забуває. Звертаючись до сил природи (до сонця), вона говорить:
Чому, господине, простерло гарячі промені свої
На лади воїв,
В полі безводнім спрагою їм луки звело,
Тугою сайдаки стягло?
Неначе у відповідь на благання люблячої жінки природа сприяє втечі Ігоря з полону.
Образ Ярославни своєю чистотою хвилює і наших сучасників. Багато поетів звертались до її образу, створюючи переспіви і оригінальні рядки.
Чільне місце у творі відводиться образові Київського князя Святослава.
Цей образ ідеалізований. Він не дуже вирізнявся з-поміж інших князів, і його влада не розповсюджувалась на всю Київську Русь, але у творі він грізний і великий. Знаючи, що діяльність Святослава мала вузькофеодальнии характер, автор однак створив ідеал для наслідування. Він прославляє далекосяжного воєначальника, його попередню перемогу над половцями. Святослав мудрий, по-батьків-ськи ставиться до всіх князів, засуджує їх за чвари. У творі зображено Святослава як основного виразника загальноруської єдності. Звертаючись до руських князів, він закликає:
Загородіте полю ворота своїми гострими стрілами
За землю Руськую…
Важливе місце в системі образів твору посідає образ “віщого Бонна”. Боян – попередник автора. Цілком можливо, що він входив до князівського оточення і в повній мірі залежав від нього. На це вказує той факт, що “віщий Боян” прославляв князів: Святослава, Романа і т. д. Автор же протиставляє себе Боннові, бо розкриває правду життя, його драматизм і трагізм.
Боян-бо віщий,
Якщо кому хотів пісню творити,
То розтікався він мислю по древу,
Сірим вовком по землі,
Сизим орлом під хмарами.
Іноді і Боян звертався до правдивих описів свого часу, але зрідка:. “Споминав він, кажуть, давніх часів усобиці…”
Стиль Бояна – прозорий, бо черпався він з фольклору; афоризми цитуються послідовниками.
О Бояиє, соловію години давньої!
Аби ти оці полки ощебетав…
Автор поеми – високоосвічена для свого часу людина. Він знався на багатьох галузях науки: орієнтувався в географії, історії, знав ратну справу, був людиною спостережливою над тваринним світом. Важливо й те, що не був придворним жодному з князів. Це давало йому можливість об’єктивно оцінювати обставини. Зі співчуттям ставився співець до князів і водночас звинувачує їх за нерозважливість. Цілком можливо, що автор поеми був наближений до князівського оточення, оскільки був добре обізнаний у політиці. Але найпершою рисою його характеру можна вважати глибокий патріотизм. А це значить, що він був відданим не тільки батьківщині, а і її народу. У його поемі виражена думка народу, простих людей, які мріють про мир. Він звинувачує князів за чвари, за те, що знесилили країну і призвели до спустошення. Автор “Слова о полку Ігоревім” закликає русичів до єдності в обороні рідної землі від ворогів.