Образи й характеристика Онєгіна й Ленского
* Вони зійшлися.
* Хвиля й камінь,
* Вірші й проза, лід і пломінь
* Не настільки різні меж собою.
И при цій несхожості Онєгін і Ленский проте мають щось загальне, що ріднить і зближає їх, Саме це загальне й залучає Пушкіна, допомагаючи створити навколо героїв потрібний йому мир. Саме вони стануть для поета тими персонажами, опираючись на які він побудує свою концепцію мислячої людини епохи. З першого розділу читач довідається про виховання Онєгіна, утворенні, інтересах, розпорядку дня, про враження, зробленому на суспільство молодим
* Мені подобалися його риси,
* Мріям мимовільна відданість,
* Ненаслідувальна чудність
* И різкий, охолоджений розум.
Пушкін
* різницею, що його відправили вчитися в Європу, звідки він і приїжджає в Село. …Красень, у повному кольорі років,
* Шанувальник Канта й поет,
* Він з Німеччини мрячної
* Привіз ученості плоди:
* Вільнолюбні мрії,
* Дух палкий і досить дивний,
* Завжди захоплене мовлення
* И кучері чорні до плечей.
Вихований “під небом Шиллера й Гете “, Ленский далекий від розпусти світла, настільки знайомого Онєгіну, а тому вірить у чисту любов, високі ідеали. Онєгін поблажливо сприймає відверті визнання приятеля: “Простимо гарячці юного років і юний жар і юне марення”. Різниця темпераментів і розумових інтересів зробила їхніми жагучими сперечальниками, цікавими співрозмовниками, але одночасно вони стали чужими всім сільським сусідам з їхніми розмовами “про косовицю, про провину, про псарню, про свою рідню”. Скептик Онєгін і романтик Ленский незрозумілі сусідам. Вони не вписувалися в тугу й монотонність звичного сільського життя. Природно виникає питання: чого ж більше між героями роману – притягання або відштовхування? Мабуть, істотно й те й інше. Звичайно, Онєгін і Ленский антиподи, але вони не антагоністи, як багато інших традиційних пар російської літератури: Чацкий і Молчалин, Печорин і Грушницкий, Гринев і Швабрин, Базарів і Кірсанов.
Чи не головним художнім відкриттям Пушкіна стало з’єднання в сюжетному конфлікті роману не героя й лиходія, а молодих героїв, що просто по-різному втілили в собі думки й почуття певної історичної епохи. Автор не зіштовхує їх у гострому конфлікті, а розвиває дві лінії роману, що йдуть паралельно, що відрізняються одна від іншої не менше, ніж характери головних героїв. Сучасники Пушкіна вважали недостатньо мотивованої дуель Онєгіна й Ленского. У зв’язку із цим Юрій Тынянов звертає увагу на риси характеру прототипу Ленского – такого ж позахмарного мрійника Кюхельбекера – і затверджує, що для Пушкіна ці мотивування виявилися достатніми, хоча й залишилися за межами добутку.
Дуель Онєгіна й Ленского – переломний пункт, кульмінація роману. Для Ленского дуель кінчається загибеллю, для Онєгіна стає початком відліку нового життя. Пустившись у мандрівки, залишивши село, Петербург і світло, Онєгін шукає не просто нових вражень, а нового сенсу життя, шукає самого себе. Про цю сторінку його біографії читач нічого не довідається. Пушкіна свідомо виніс “Подорож Онєгіна” за межі роману. Герой вертається у світло знайомим незнайомцем, розгадати якого навколишні не можуть, а тому квапляться засудити його за несхожість зі світською юрбою.
Тепер Онєгін не під силу порожньому світлу, а тому дивно, так само як був дивний грибоедовский Чацкий, що горестно викликував: “Я дивний, а не дивний хто ж? Той, хто на всіх дурнів схожий?” Ці дивні герої не знаходять собі місця в житті. Поетові Пушкіну, природно, жаль поета Володимира Ленского, що, “бути може… для блага миру иль хоч для слави був породжений”. Але жаль йому і Євгенія Онєгіна, якому “смутно думати, що дарма була нам молодість дана”. Дуже різні, майже протилежні Онєгін і Ленский об’єднані жалем автора до їхніх життів, що не відбулися, до їхніх загиблих надій.
Ці два герої Пушкіна будили думку, живе почуття своїм запереченням загальноприйнятих норм, ясним розумінням, що їм не хочеться того, чим так задоволена самолюбна посередність
(1 votes, average: 5.00 out of 5)