Образ Воланда в романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”
1. Булгаковський образ Воланда і його місце в літературі. 2. Життя Москви 30-х років, обивателі в романі. 3. Ідейно-художня роль сил зла в романі “Майстер і Маргарита”. Він ледь самого мене не звів з розуму, доводячи мені, що мене немає! Але ви-те вірите, що це дійсно я? М. А. Булгаков Воланд – сама загадкова фігура в романі “Майстер і Маргарита”. Згадаємо його опис у момент першої появи на Патріарших ставках – “…
Років сорока із зайвим, рот кривій, брюнет, праве око чорний, лівий чомусь зелений, брови чорні, але одна вище інший”.
Відповідь нам може дати тростина із чорним набалдашником у вигляді голови пуделі в нього під пахвою й епіграф, узятий М. Булгаковим до всього добутку: “Я – частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо”. Це відсилання до Мефистофелю Й. В. Гете прямо вказує на те, що перед Бездомним і Берліозом з’явився Сатана. Міркуючи про зміст епіграфа, можна зробити висновок, що ціль автора
Споріднення Воланда з Мефистофелем Булгаков підкреслює також, коли Воланд називає себе німцем. Так само, як і Мефистофель, Воланд здобуває людські риси. В “іноземці” неможливо запідозрити диявола Усе у світі змінив прогрес. Як бути?
Міняється й біс. Арктичний фантом не в моді, Пазурів ти не знайдеш у заводі, Рогу зникли, хвіст зник. (И. В. Гете “Фауст”) Ім’я Воланда при уважному прочитанні ми теж знаходимо в Гете Булгаков мав можливість ознайомитися з перекладом А. Л. Соколовского, де в сцені Вальпургиевой ночі Мефистофель називає себе “пан Воланд”. Звичайно ж це місце опускалося в російських перекладах.
У стародавній німецькій літературі зустрічається ще одне ім’я чорта – Фаланд. Для того щоб розгадка героя не відразу розкривалася читачеві, Булгаков і бере для нього рідко вживане ім’я, зовні олюднюючи диявола, щоб він не залучав до себе зайва увага Говорячи про літературні прототипи героя, можна згадати також і лермонтовского Демона, і Едуарда Едуардовича фон-мандро – героя роману А. Білого “Московський дивак” (1925), якого автор характеризує як “свого роду маркіза де Саду й Калиостро XX століття”. У романі також чутні відгомони “Золотого горщика” е. Т. А. Гофмана. Часто поминаючи чорта, москвичі призивають його, і він є. Помітимо, що Воланд далі в романі не намагається навіть зобразити із себе ілюзіоніста: на сеансі чорної магії він сидить осторонь і спостерігає за людьми, відзначаючи про себе, що вони залишилися такими ж, тільки “квартирне питання їх зіпсував”.
Обивателі живуть лише своїми дрібними інтересами. Жителі Москви 30-х років – це люди, що гордо заявляють, що вони атеїсти, піддані обжерливості, що зайняли теплі місця. Берліоз – перша жертва в романі – не вірить ні в існування Бога, ні в існування диявола, але думає про те, як швидше написати донос на Воланда.
На думку критиків, Булгаков фактично зрівнює у своєму добутку поняття “обиватель” і “грішник”. Зображено творчу інтелігенцію настільки непринадно, що стає ясно: не можуть ці люди “сіяти розумне, добре, вічне”. Москвичі ласі на гроші, убрання, люблять смачно поїсти, готові підсидіти колег, не зупиняться ні перед чим для досягнення власного благополуччя. Місто загрузло в гріху.
Майстер у цьому оточенні живе зовсім іншим життям – він присвячує себе не погоні за теплим місцем, а написанню роману. Різка критика роману з боку обивателів, а потім арешт майстри показують, що письменникові, у якого немає посвідчення, що він письменник, немає місця серед іншими, постаченими скоринками. Його можуть знищити і як письменника, і як людини Майстрові й Маргариті теж властиві людські слабості, але їх не можна дорівнювати до обивателів. У них є Любов, заради якої Маргарита здатна навіть провести ніч у диявола. У майстра є талант, що неможливо знищити ні вогнем, ні висновком, ні критикою.
Саме талант виділяє майстра з юрби бездарних обивателів Це єдині герої в романі, що прагнуть до добра, красі. Майстер не входить у жодну письменницьку організацію, у той час як їх наповнили люди з посвідченнями. Майстрові ж потрібно тільки самота й спокій, чим і нагороджує його Воланд наприкінці історії. Варто відзначити, що майстер відразу розуміє, з ким зустрівся Іван Бездомний на Патріарших, у той час як всі навколишні продовжують і після цього шукати раціональне пояснення тому, що трапилося, нехай це навіть масове зникнення людей Образ Воланда досить складний і неоднозначний.
У ньому є такі риси, які дозволяють говорити про те, що він наділений явними атрибутами не Сатани, а Бога. Саме цим можна також пояснити думка деяких критиків, що, зображуючи Воланда, письменник дає натяки на Христа, одягаючи його в руб’я, говорячи про його шпагу, що відкидає тінь у вигляді хреста. Не можна розділити те, що вершить звита диявола, на білі й чорне – границі між добром і злом нечіткі. Роль Воланда в романі не обмежується спостереженням за москвичами.
Він міняє життя деяких з них, залишаючи слід у долях, або ж дає можливість зробити це. Результат ми бачимо у фіналі. Іван Бездомний, здатний у розмові з майстром визнати жахливість власних віршів, після лікування стає професором інституту історії й філософії Іваном Миколайовичем Пониревим, назавжди залишивши поезію. Він “знає, що в молодості став жертвою злочинних гіпнотизерів”, але в ніч повні нічого не може із собою поробити, турбується доти, поки йому не є Майстер, і Маргарита слідом цілує його в чоло й говорить, що все в нього буде як треба. Хто хоч небагато здатний до цього, встають на шлях переродження.
Навіть Варенуха перестає брехати по телефоні. Воланд прагне дати людям знання про те, що таке добро й зло Він приходить для того, щоб відновити справедливість – роман Майстра повстає з попелу, він нагороджений спокоєм і залишається разом з Маргаритою, Пілат одержує можливість із волі Майстра поговорити з Иешуа й упевнитися в тім, що страти не було. Місія виконана. Кожний зі звиті Воланда теж зіграв свою роль і повернув собі щиру особу.
Звита виконує доручення Воланда, розкриваючи недоліки суспільства обивателів, караючи людей за гріхи й очищаючи все вогнем. Кара наздоганяє й “Грибоєдов”, МАССОЛИТ. У такий спосіб людям дається шанс побудувати новий храм літератури й розбудити людей ктворчеству.
Куди попадає Майстер після смерті в лікарні? Він знаходить спокій – не рай, не пекло, а місце, де “чекають будинок і старий слуга, свічі вже горять”. Булгаков вишиковує свою картину загробного миру, що не обмежена звичними рамками. Так само автор дивиться й на Воланда зі свитою. Те, що вони роблять – це не зло, а справедлива відплата.
А здійснювати його – ніяк не прерогатива чорних сил Виходить, це не чорні сили зла господарюють у Москві. Пригоди звиті Воланда, на думку дослідників, важливий елемент опису історичної дійсності 1930-х років. Вони не підштовхують людей до гріха, а знімають завісу з їхній око, оголюючи насущні проблеми в изолгавшемся суспільстві, дають зробити вибір між добром і злом. Тому Воланда можна назвати мудрим і справедливим вершителем правосуддя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)