Образ судді Ляпкин-Тяпкин у п’єсі Гоголя “Ревізор”
Про суддю Аммосе Федоровичеві Ляпкине-Тяпкине. Судові посади в Росії були виборними: дворяни обирали повітових суддів, а також засідателів на три роки. Звичайно повітовий суд складався із судді й двох засідателів, які мали право займатися рішенням порівняно дрібних карних і цивільних справ, але тут була повна плутанина в справах. Не випадково в прислів’ях і приказках народ відбив це положення. Згадаємо: “Де суд, там і неправда”; “У суд пі-правди не знайдеш”; “Не бійся суду – бійся судді” і т. п.
Що ж можна сказати про суддю
“Адже ви чули, що Чептович із Варховинским затіяли позов,-говорить він городничему,- і тепер мені розкіш: гравлю зайців на землях і в того й в іншого”. А цькування зайців, як відомо, завдавала більших збитків, тому що винищувалися посіви
У суді помітне безладдя Сторожачи завели в присутственних місцях домашніх гусаків (але це й натяк городничего: хабара!), у присутності, тобто там, де відбувається прийом відвідувачів, висить гарапник – довгий ременний батіг, прикріплений до короткого ціпка. Він є приналежністю мисливця, але й тут натяк на те, що в суді прибігали до тілесних покарань. Засідатель був постійно п’яним. Справи велися як-небудь, тяп-ляп (на це натякає й прізвище судді). Незважаючи на це, Ляпкин-Тяпкин не боїться ревізора
“Справді,- зізнається він,- хто зайде в повітовий суд? А якщо й загляне в який-небудь папір, так він життя не буде рад. Я от уже п’ятнадцять років сиджу на суддівському стільці, а як загляну в доповідну записку – а! тільки рукою махну. Сам Соломон не дозволить, що в ній правда, а що неправда”.
Таким чином, перед нами встає тип царського чиновника, що найменше думав про захист законності. Вище всього для нього була своя власна персона, хоча він і сливет як “вільнодумець”. Насправді ж це практична людина, що хоче прожити своє життя й легко й зручно.