Образ Пушкіна у творчості російських письменників і художників
Зверталися до пушкінської тематики И. Рєпін у співдружності з И. К. Айвазовским, И. Н. Крамской. Однак їхнього створення не вносили істотної лепти у відображення й у розробку образа поета. Картини на окремі сюжети біографії Пушкіна знайомили глядача з епізодами життя поета, але мало додавали до розуміння його характеру. Удалої, по відкликаннях того часу, визнавалася лише фігура поета на картині Рєпіна й Айвазовского ” Пушкін на березі Чорного моря” (1887 року).
“Задавшись метою відтворити Пушкіна повним захоплення й надії юнаків, м.
У рік столітнього ювілею з’явилося чимало нових образотворчих інтерпретацій образа поета. Більшість із них копіювали й становили варіації на Теми портрета О. Кипренского й гравюрного варіанта портрета роботи Н. Уткіна. Досить удалим визнаний офорт В. В. Матэ. Порівнюючи нову інтерпретацію пушкінського вигляду із гравюрою Уткіна, між якими розрив у сімдесят два роки, Е. В. Павлова відзначає знаменні розходження в манері художників, у техніку, а також у відношенні до поета. У Матэ Пушкін виглядає його сучасником, дистанція часу не відчувається, не підкреслюється, хоча “.наблизивши Пушкіна до свого часу, Матэ загубив щось дуже важливе, бути може, саму суть портрета Кипренского”1, у якому акцентувалося піднесене, поетичне у вигляді поета.
ДО 1899 року ставиться створення першого багате ілюстрованого зібрання творів поета в трьох томах. Воно відкривалося аквареллю В. А. Сєрова “Пушкін у парку”. Цей портрет з’явився етапним, визначивши можливості нового підходу до пушкінської іконографії, до тлумачення образа поета й до відтворення його в живописі. Поет в осінньому парку сидить на лаві. Весь малюнок, однак, сповненийі рухи. Прочитуючи його, мистецтвознавець Е. В. Павлова проникливо зауважує, як нерівні, стрімкі, спрямовані під гострими кутами друг до друга штрихи, мазки, удари кисті. Ослін, на якій сидить поет, коштує по діагоналі до площини аркуша, Пушкін розташований по діагоналі до ослона, з нахилом уліво, а стовбури дерев розділяють аркуш нахилом вправо. Таким чином, фігура поета розташовується в центрі перетинання разнонаправленных ліній, що підсилює динамічний ефект. “Нічого застиглого, усе в русі в цьому малюнку: Хмари, що несуться, листи, що хиляться галузі дерев, що розвіваються волосся й краватка поета, навіть стрімко піднята голова й погляд, звернена убік. Художник відтворив вигляд Пушкіна з таким артистизмом і легкістю, начебто писав його з натури”1. Малюнок, зігрітий індивідуальним авторським відношенням, передає целую гаму переживань самого поета, якому незатишно, самотньо у світі, а також у нетрадиційно вирішеному образі чітко виражається співпереживання, співчуття Пушкіну.
Підготовка до ювілейних свят 1899 року викликала ентузіазм віршотворців, що присвятили поетові чимало поетичних добутків. Однак популярність одержали в основному ті з них, у яких культивувалося офіціозне трактування його вигляду й творчості. Превалювали твердження, що поет був вірнопідданим, захисником монархії, справжнім віруючої. Таким поета прагнули представити насамперед молодому поколінню. У віршах “Пушкін для російських дітей” другорозрядний поет П. Потехин, приміром, писав:
* Православної повний віри,
* Він (Пушкін.) пануючи шанував, як батька.
* Далі в цій же присвяті затверджувалося, що Пушкін
* .вірнопідданим зразковим
* Виявляв себе все життя свою,
* Слугою ширяючи, прямим і вірним,
* Горя любовию до царя.
* А от як передавалися подробиці біографічного характеру. Коли
* .потонули
* Його (Пушкіна – Я. В.) друзі в життєвому бурхливому морі,
* Він уцелел. І царська рука
* Йому потисла руку крупно, чесно.
* Була мінута ця висока.
Згідно з офіційно визнаною легендою, поет не тільки жив завдяки турботам про нього государя-імператора, але й затворів лише завдяки божественному благоволінню, тому натхненню, що даровалось за непротивлення й побожність. У вірші Трефолева, так і озаглавленому “Пушкін у духовно-моральному відношенні”, затверджувалося:
.ваблений вдохновеньем, Молитви він перекладав, И сам ретельно, з умиленьем Він Слово Божие читав. Поети цього напрямку ретельно виголошували, що Пушкін і тільки він їхній предтеча.
* Не для життєвого волненья,
* Не для користі, не для битв,
* Ти був породжений для вдохновенья,
* Для звуків чистих і молитов.
Травневий номер журналу “Мир мистецтва” за 1899 рік був цілком присвячений Пушкіну. У ньому виступили символісти з доказами своїх прав на монопольне володіння пушкінською спадщиною. Вони затверджували, що “Свято. пушкінської поезії з усією щирістю й радістю буде відсвяткований лише в одному з літературних провулків, саме в тім, де живуть шанувальники символізму й естетики”. Саме вони, символісти, можуть уважатися єдиними спадкоємцями Пушкіна, що, за словами Н. Мінського, проголошував “красу”, що осягається ірраціональним шляхом, байдужу до зла й добра.
Від яких зазіхань захищали пушкінську музу символісти? Насамперед їхнього пугала ” хвиля, щонахлинула, демократичного варварства”, тобто поширення грамотності в масах селянства й робітників. Д. Мережковский, що запевняв, що Пушкін з’явився духовним предтечей декадансу кінця XIX століття, пропагував образ Пушкіна-Аристократа, що проголосив: “Не для життєвого волненья.”
“Але жаль,- додає Мережковский,- що ці слова не чує чернь. Її звірині вуха не створені для відвертості геніїв. Не повинне про це говорити на площах; треба піти у святе місце. І поет пішов”.
При тім, що й наприкінці минулого століття простежуються дві основні лінії тлумачення особистості й творчості поета,- прогресивно-демократичні й реакційна,- конкретні модифікації образа Пушкіна дробляться й множаться більш, ніж в інші періоди його життя у свідомості суспільства. Це відзначив у яскравому своєму виступі С. А. Андріївський на торжествах на честь пушкінського ювілею. “Не тільки в області критики, але й у суспільних групах,- сказав він,- сьогодення місце Пушкіна ще не визначено. Слов’янофіли й патріоти називають його своїм, посилаючись на “Наклепникам Росії” і “Бородіно”; західники ж наводять слова: “чорт догадав мене народитися в Росії!” .Ліберали благоговіють перед “Одою волі”, “Кинджалом”, “Сівачем”; консерватори вказують на те, що Пушкін був аристократом і наприкінці життя наблизився до двору.
Утилітаристи й педагоги привязываются до його віршів: “почуття добрі я лірою будив”, тим часом як сповідають “мистецтво для мистецтва” декламують звертання Пушкіна до юрби:
* Подите ладь – яка справа
* Поетові мирному до вас!”
Тенденції до дроблення образа поета на множинність його іпостасей і облич, різних по ідеологічній і світоглядній спрямованості трактувань вигляду й творчості Пушкіна підсилилися в перші роки нового століття
(2 votes, average: 3.50 out of 5)