Образ провінційного дворянства у романі О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
1. Маєток Онєгіна. 2. Провінційні жителі. 3. Сім’я Ларіних. У романі О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” значна частина дії відбувається в провінції, у маєтках Онєгіна й Ларіних. Немов по контрасту зі світським життям головного героя, що представляла собою вихор розваг, побут сільських дворян розміряний до одноманітності. Письменник іронічно натякає на це, звертаючись до передісторії кімнати, де до Онєгіна жив його дядько: Він у тім спокої оселився, Де сільський старожил Років сорок із ключницею сварився, У вікно дивився й мух давил…
Онєгін
Тому їм цікаво спілкуватися один з одним, але не із сусідами, які в переважній більшості обговорюють сільськогосподарські роботи у своїх маєтках, псове полювання, розповідають про своїх родичів. Онєгіна сільські дворяни розцінюють як неблагонадійну особистість. Що ж стосується Ленского, те до нього відношення більше доброзичливе: Багате, гарний собою, Ленский Скрізь був прийнятий як наречений; Такий звичай сільський; Усе дочок ладили своїх За напівросійського сусіда… Мрія про наречених – немаловажна складова життя й сільських панянок, і їхніх батьків. Пушкіна з іронією показує й способи, якими сільські поміщики намагаються направити думки молодого сусіда в бажане русло – натяки на “нудьгу життя неодружений”.
Дочка хазяїв “запищить”, виконуючи сентиментальну пісеньку. Пушкіна малює строкате збіговисько провінційних дворян, що з’їхалися на іменини Тетяни. Прізвища гостей, які перераховує автор, говорять самі за себе: Дрібниць, Петушков, Скотинини, Бешкетників. Хоча Пушкін пише про кожне з них украй мало, однієї-двома рядками поет влучно характеризує цих людей.
Головним інтересом “товстого” Дріб’язкова і його “огрядної” дружини, безсумнівно, є рясна їжа Крім того, цілком можливо, що главою сім’ї Дріб’язкових є дружина. Два епітети, які автор використовує, характеризуючи іншого гостя, звучать взаємовиключно: “Гвоздин, хазяїн чудовий” – і він же “власник злиденних мужиків”. Подібне сполучення наводить на думці про те, що цей поміщик, подібно фонвизинским Скотининим, відібрав у селян усе, що можна, так що тепер уже здерти що-небудь представляється справою непростим – через відсутність у мужиків скільки-небудь коштовного майна. Прізвище “Скотинини” теж фігурує у романі Пушкіна.
Однофамільці фонвизинских героїв з’являються багатодітним сімейством, вік дітей у якому коливається від двох до тридцяти років. Пушкіна показує у романі й образ провінційного чиновника, що є досить типовим явищем для свого середовища: … Відставний радник Флянов, Важкий пліткар, старий шахрай, Ненажера, хабарник і блазень. Автор описує сформований ритуал свята, у якому значне місце приділяється їжі (“вуста жують”).
Потім випливають танці для молоді (“дівчиська стрибають заздалегідь”), для старшого покоління – гра в карти. Схема врочистого прийому та ж, що й у світських колах, однак у провінції, природно, все це не настільки пишно й чудово. Наприклад, пиріг виявився пересоленним, у ході старомодні танці, давно забуті в столичному світлі. Пушкіна ледве докладніше зупинився на образі Зарецкого, секунданта Ленского.
Автор з гумором оповідає про переродження цього “бешкетника, картярської зграї отамана”: Тепер же добрий і простий Батько сімейства неодружений, Надійний друг, поміщик мирний И навіть чесна людина… Зарецкий завжди радий втрутитися в чужу сварку – видимо, для нього це свого роду розвага, ностальгічний подих по юнацьких витівках. Випадок, описаний Пушкіним, жваво характеризує цієї людини: п’яний Зарецкий, будучи офіцером, звалився з коня й потрапив у полон до французів.
Справжніх, глибоких понять про честь і порядність у цієї людини немає: Умів він… Друзів посварити молодих И на бар’єр поставити їх Иль помиритися їх змусити, Щоб поснідати втрьох, И після таємно знеславити Веселої шуткою, брехнею. Серед позитивних рис Зарецкого Пушкін відзначає життєва розсудливість і безжурна вдача Правда, веселість Зарецкого тісно пов’язана з його легкодумством, відсутністю духовної глибини. Домашній побут провінційного дворянства автор показав на прикладі сім’ї Ларіних. “Проста, російська сім’я” – так характеризує їхній Онєгін.
Дійсно, у цій сім’ї свято зберігаються російські традиції: вони святкують масницю, постяться, люблять і знають стародавні звичаї (“подблюдни пісні, хоровод”). Коли був живий батько Тетяни й Ольги, він не заважав дружині розпоряджатися так, як вона вважає потрібним. Хоча вона замолоду була світською панянкою, закоханою в інший, незабаром після весілля вона звикла до сільського життя й прожила із чоловіком щасливо.
Залишившись удовою, жінка щиросердно оплакала свого чоловіка. Головною її турботою стала доля дочок. Вона гостинна – риса більшості провінційних поміщиків. “Нічим ми не блищимо”, – скромно усвідомить її дочка Тетяна, почуваючи різницю між світським звичками Онєгіна й стародавніх звичаїв, що збереглися в її сім’ї. Однак потрібно відзначити, що Пушкін, відтворюючи на сторінках свого роману немудрий побут сім’ї Ларіних, показав те гідне, що було в провінційному дворянстві.
При цьому автор “Євгенія Онєгіна” не намагався приховувати й непривабливі риси, розповсюджені в середовищі поміщиків – обмеженість інтересів (“вічна розмова про дощ, про льон, про скотарню”), негативне відношення до всього нового, відсутність, у переважній більшості, глибоких духовних переживань. Тому Тетяна й відмовляється вийти заміж за місцевих франтів – Петушкова або Буянова. Дівчина добре бачить внутрішню порожнечу цих претендентів на неї руку
(1 votes, average: 5.00 out of 5)