Образ Пьера Безухова в романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”
Судячи з непрямих авторських натяків, Пьеру в мо-мент появи в Петербурзі близько 21 року. Він рассе-ян, товстий і незграбний. На початку роману він ще гуляла й безобразник. Його життя – типове життя “золотої молоді” – хаотична й нерозумна. Уперше Толстой показує нам Пьера в салоні Ганни Павлівни Шерер як явний порушник як суспільного спо-койствия, так і плавного плину вечора взагалі.
Але від усіх у вітальні його відрізняє розумний, спостерігач-ный погляд, що говорить про напруженої духовний жиз-ні героя. И саме цей погляд, а не величезний
Толстой робить його самим завид-ным нареченим Росії й підбирає йому в дружин саме глу-пое й розбещена істота – блискучу петер-бургскую красуню Элен Курагину. І робить це Толстой швидко, немов квапиться, немов йому необхідно з-здать
Пошуки щирого, високодуховного життя приводять героя в масонську ложу. На якийсь час він знаходить ілюзію щиросердечного заспокоєння. Однак тут, як і раніше, його осягає разочарова-ние. Рожеві окуляри незабаром спали, і проникливий погляд Пьера побачив в “братерстві мулярів” або біс-плодові, відірвані від реального життя міркування, або погано приховувану користь
Розчарувавшись у тім, що недавно почитав за ис-тину, Пьер знову, якось непомітно для самого себе, від-дається на волю навколишніх. Але життя з розпусною дружиною, що він глибоко нехтує, нескінченно уг – нетане героя. Мені здається, що відроджує його душу до життя те нещастя, що трапилося з Наташей Ріс-Товой. Після скандалу, пов’язаного з невдалим похи-щением її Курагиным, і незлагоди із князем Андрієм він єдиний, хто по-справжньому здатний зрозуміти неї. Доброта й співпереживання – найважливіші якості Пьера – змушують його забути про власні щиросердечні борошна й піклуватися оближних.
З відродженням знову вертається спрага деятель-ности. Пьер мріє про подвиги й славу. Комета 1812 року наводить його на божевільну думку про власний з-бранничестве: він повинен убити Наполеона й урятувати Росію
Але отут Толстой робить несподіваний, але глибоко логічний сюжетний хід: замість “великого” убивства Безухов робить “дріб’язок” – рятує малень-кую дівчинку. Не честолюбні задуми, а повседнев-ная готовність до самопожертви – от, по думці письменника, ознака теперішньої людини. Після розчарування в Наполеоні й масонах, у сла-ве подвигів і витає в хмарах або брехливій філантропії Безухов занурився в мир народний. Вирішальної, переломної в його світогляді стала зустріч у полоні із простим селянином Платоном Каратаевым. Імен-Але від нього Пьер навчився не тільки відмовлятися від особистого, але й “сполучати” (улюблений термін Толстого) особисте собщим.
Але якщо Каратаев є втілення ідей письменника про непротивлення злу насильством, пасив-ное початок, те Пьер Безухов по натурі людин деятель-ный. Наприкінці роману ми бачимо героя членом таємного об-щества. Із суперечки Пьера з Миколою Ростовим ясно, що мети цього суспільства найвищі. “…Справи йдуть так кепсько, що це не можна так залишити, і… обов’язок всіх чесних людей протидіяти в міру сил”. “…Мучать народ, освіту