Образ моря в лірику В. А. Жуковського й А. С. Пушкіна
Романтизм як літературний напрямок сформувався в більшості країн Європи до початку XIX століття, викликавши до життя целую плеяду чудових письменників і поетів. Видатними російськими поетами-романтиками по праву вважаються В. Жуковський, А. Пушкін, Батюшков, М. Лермонтов. Якщо В. Жуковський буквально стояв у джерел цього літературного методу в Росії й у своїй Творчості відбив зміну сентименталізму раннім романтизмом, то лірика А. С. Пушкіна пережила вже перехід від зрілого, повноцінного романтизму до критичного реалізму. У добутках обох поетів
Про сприйняття В. Жуковським образа моря можна судити, опираючись в основному на вірш “Море”. Поет персоніфікує водну стихію, наділяє її людськими почуттями, страстями:
Ти жваво, ти дихаєш; тревожною думою,
Збентеженою любов’ю наповнене ти…
Образ моря алегоричний і иносказательно передає щиросердечний стан автора; ліричний герой переносить свої особисті переживання на море, що споглядається їм,, змушуючи його любити, ревнувати, бунтувати. Близькість
Ти б’єшся, ти виєш, ти хвилі подъемлешь,
Ти рвеш і терзаєш ворожу імлу…
Море з’являється перед читачем жагучою стихією, що приховує свою любов до неба під покривом таємничої безмовності. Обманливість моря – у його схованому підступництві, лукавстві (“Оманний твоєї нерухомості вид”). Автор коштує “над безоднею”, глибокої, невимірної, неосяжної. Таємниці моря ведені лише йому й авторові, але небезпека розлуки змушує водну стихію збунтуватися, відкритися, зажадати повернення небес; море вільно у вираженні своїх почуттів, воно відкрито й бурхливо протестує, бореться за свій ідеал.
В А. Пушкіна образ моря зустрічається в декількох ліричних добутках. Так, у вірші “Згасло денне світило…”, написаному поетом на кораблі на початку південного посилання, море також показане уособленим, але, на відміну від моря Жуковського, воно далеко авторові (“похмурий океан” повторюється у вірші тричі). Однак є й подібні риси: моря “мінливі”, тобто знову ж непостійні, непередбачені. Поет настільки занурений у свої думки й відданий сумним спогадам, що він не концентрується на образі моря, а тільки відчуває свою залежність від волі морської безодні:
Лети, корабель, неси мене до меж далеким
По грізній примсі мінливих морів…
Море вирішує долю автора, воно могутно й свавільно, воно підкоряє собі вигнаного поета.
Найбільше яскраво образ моря змальований Пушкіним в елегії “До моря”. Тут море для автора – безумовний символ волі, вірш навіть починається з перифраза у звертанні:
Прощай, вільна стихія!
Образ автора виступає нарівні з образом моря, причому обоє образи дані в розвитку й взаємодії один з одним. Як і в Жуковського, у Пушкіна багато займенників “ти”, і це підкреслює близькість моря й ліричного героя як окремих, самодостатніх і в той же час потрібних один одному особистостей. Історія їхніх відносин представлена у всьому своєму барвистому розвитку: спочатку сильна прихильність (“Могутньою пристрастю зачарований, у берегів залишився я”), розчарування (“Про що жалувати? Один предмет у твоїй пустелі мою би душу вразила”) і розлука:
Прощай же, море! Не забуду
Твоєї таємничої вроди…
Море цікаво авторові і як сховище історії, що прийняло у своє лоно великих миру цього. У вірші з’являється образ Наполеона, засланого на острів Святої Олени; однак увага поета більше залучає образ його творчого кумира періоду захоплення романтизмом – видатного англійського романтика Дж. Байрона. Ім’я у вірші не називається, але образ співака моря (“Шуми, схвилюйся непогодою: він був, про море, твій співак”) обкреслений яскраво й легко пізнаваний. Англійський поет представляється авторові близьким морю, що має з ним багато загального:
Він духом створений був твоїм,
Як ти, могутній, глибокий і значимо…
Море – те, що ріднить, зближає російського й англійського поетів, наближає Пушкіна до його ідеалу.
У той же час можна знайти й безліч рис, властивому морю Жуковського: міць, глибина, неприборкність; головна ж подібність – в осмисленні моря як символу волі; у Жуковського як поета раннього романтизму – менш яскравого (море лише вільно у вираженні своїх почуттів). У Пушкіна море – закінчений образ-символ, а вірш “До моря” є одним з найбільш значимих у темі волі й вільності.
Як виразився В. Бєлінський: “Без Жуковського ми не мали б Пушкіна”. Раннеромантические традиції лірики В. А. Жуковського знайшли відбиття в більше складній і багатогранній творчості А. С. Пушкіна, що стали, у свою чергу, неоціненним внеском у розвиток не тільки росіянці, але й світової літератури.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)