ОБРАЗ МІЩАНИНА У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Українські корифеї театру на рубежі ХІХ-ХХ ст. охоче зверталися до сюжетів Мольєра. На основі п’єси “Міщанин-шляхтич” був створений сюжет “Мартина Борулі” Івана Кар-пенка-Карого.
Обидва драматурги орієнтувалися на конкретні історичні реалії. За часів Мольєра панівним класом було дворянство. Хоча буржуазія набирала сили, все ж вона була ще слабкою порівняно з дворянством, коли йшлося про загальний культурний рівень, хороші манери, галантність. Крім того, їй були властиві пиха, скнарість, егоїзм, заздрість. Усі ці негативні
Епоха, у якій жив і творив Карпенко-Карий, характеризувалася значним розвитком капіталізму і збагаченням буржуазії, частина якої почала пнутися у дворянство. Особливо виразно виявлялося це серед деяких соціальних груп селянства. Карпенко-Карий сміється над бажанням буржуазії одержати дворянський титул.
Сюжетні лінії комедії схожі. Подібно до того, як Журден Мольєра, охоплений манією
Аналізуючи характери дійових осіб, бачимо, що деякі з них можна поєднати в пари: пан Журден – Боруля, пані Журден – Палажка, Ков’єль – Омелько.
Дружини схожі насамперед своїм ставленням до чоловіків. Пані Журден негативно ставиться до вигадок свого чоловіка. Палажка також опирається чоловікові, хоча робить це менш послідовно, ніж пані Журден. Потрапивши під вплив Мартина, вона спочатку схвалює його рішення видати Марисю заміж за дворянина Націєвського.
Вихідці з народу, слуги Ков’єль і Омелько, наділені непідробним почуттям гумору. Завдяки їхній винахідливості і тверезому підходу до життя, молодим героям удається протистояти волі деспотів-батьків.
Але найбільше схожі центральні персонажі – Журден і Боруля. Манія, яка оволоділа ними, робить їх наївними, унаслідок чого вони здійснюють комічні, безглузді вчинки. Обидва відмовляються від традиційного способу життя і запроваджують у своїх господах дивні порядки. Для свого перевиховання Журден наймає вчителів музики, танців, філософії; замовляє новий дорогий костюм, який йому не личить. Щоб повністю зрівнятися з аристократами, Журден хоче завести собі коханку, Дорімену.
Мартин Боруля, задумавши стати дворянином, не хоче бути схожим на “мужиків”. Мартин мріє розвести собак, їздити на полювання, грати в карти – робити все, як роблять дворяни. Дітям своїм Мартин заборонив називати батьків “по мужичі”: “мама”, “тато”, а неодмінно так, як це в панів кажуть: “мамінька”, “папінька”; наймитам же звелів величати себе “паном”. Мартин бере приклад із дворян і відмовляється від праці, уранці довго нудиться в ліжку, хоч і боки болять з “не-привички”; дочку Марисю примушує сидіти за п’яльцями, бо то, мовляв, панське діло; сина Степана влаштував на службу до земського суду, бо така служба личить дворянинові.
І Пан Журден, і Мартин Боруля хочуть бачити своїх дітей в аристократичному світі і тому забороняють дочкам шлюби з їхніми коханими. Пан Журден не дозволяє Люсіль вийти заміж за Клеонта. Він хоче, щоб його зять був знатного роду. Журден погоджується видати дочку навіть за турка, аби той був дворянином. Мартин Боруля теж не дозволяє зустрічатися дочці Марисі з Миколою, бо хоче дочку “пристроїти за благородного чоловіка”. Та її “благородний” жених виявився шарлатаном.
Невдачі “переслідують” Мартина Борулю, здавалося б, скрізь: сусід-поміщик виграв позов у суді; Степана прогнали з канцелярії; наречений Марисі виявився нечесною людиною і втік, чому Марися безмірно радіє; нарешті, через одну літеру в прізвищі (Боруля – Беруля) не затвердили Мартина в дворянство, і довелося спалити всі папери, а разом із ними й надії вийти колись на “дворянську лінію”.
Основна ідея комедії “Мартин Боруля” Карпенка-Карого, як і комедії “Міщанин-шляхтич” Мольєра, полягає в тому, що не аристократичне походження, а особисті якості людини визначають її роль і місце в суспільстві.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)