Образ “маленької людини” у повісті Н. В. Гоголя “Шинель”

1. Звертання до теми “маленької людини”. 2. Заповітна мрія Акакия Акакиевича. 3. Трагедія в житті героя. У своїх добутках Н. В. Гоголь часто звертається до теми “маленької людини”. Як відомо, усякий, хто впевнений у собі, що-небудь із себе представляє, як правило, перебуває на очах.

Він не представляє загадки для навколишніх, будь страшенним негідником або, навпаки, шляхетною людиною, оскільки своїми вчинками відкрито заявляє про себе. Інша справа так звані “маленькі люди”, які самі визнають свою незначність, а тому намагаються

зайвий раз не попадатися навколишньої на очі Живуть собі тихенько зі своїми маленькими турботами й сподіванням, але тем цікавіше довідатися, а що ж у душі в такої людини, чим він живе, і чому він забився у свою раковину й нікого не пускає до себе. Імовірно, цими ж питаннями задавався й Гоголь, створюючи свій добуток. Він намагається розібратися, що змушує головного героя вести настільки нерадісне існування, намагається розглянути в його душі які-небудь шляхетні пориви й мріяння. Башмачкин Акакий Акакиевич із “Шинелі” займав найнижчу чиновницьку посаду в одному з департаментів Ця людина була настільки непомітна, що навіть товариші по службі не пам’ятали “коли й у який час він надійшов у департамент і хто визначив його”.

Згодом він навіть перетворився у свого роду реліквію цієї установи: “Скільки не перемінювалося директорів і всяких начальників, його бачили все на тому самому місці, у тім же положенні, у тій же самій посаді, тим же чиновником для листа, так що потім упевнилися, що він видно, так і народився на світло вже зовсім готовим, у віцмундирі й з лисиною на голові”. Ця людина була зовсім необразлива й навіть не намагався перед ким-небудь відстоювати свої права. Почуваючи себе багато в чому жертвою, і поводячись подібним чином, Акакий Акакиевич у якімсь ступені сам був винуватий і в особливо деспотичному відношенні начальників до його персони, і в глузуваннях на його адресу молодих чиновників Його беззахисність і безвідмовність дивним образом будили в навколишніх, причому навіть у саму утворену й витончених жахливу нелюдськість і “люту брутальність”.

Єдине, що вистачало бідного чиновника при особливо хворобливих жартах на його адресу, це на фразу: “Залишіть мене, навіщо ви мене кривдите?” Однак говорив він її таким проникаючим голосом, що навіть один із чиновників потім довго згадував бідолаху й переймався до нього співчуттям і жалістю. Парубок раптом засоромився своїх глузувань над Акакием Акакиевичем, зненацька усвідомивши, що навіть у таких жалюгідних істот є душа, що може боліти, як і у всіх інших. Зовнішність Башмачкина також набудовувала оточуючих людей, якщо не проти нього, то на відношення з деяких часток бридливості й презирства: “…низенького росту, трохи рябоват, трохи рудуватий, трохи навіть на вид підсліпуватий, з невеликою лисиною на чолі, зі зморшками по обидва боки щік і кольором особи що називається гемороїдальним…

“. Чиновник не стежив і за власним платтям: “… віцмундир у нього був не зелений, а якогось рудувато-борошняного кольору”, крім того, до нього постійно щось прилипало, то нитка, то шматочок сіна. Здавалося, що ця людина просто притягала до себе дрібні неприємності.

Так, приміром, він завжди виявлявся під вікнами саме в той момент, коли з них що-небудь викидали. Безумовно, це надавало його вигляду деякий неохайний вид У чиновника зовсім не було друзів або коханої. По вечорах він приходив у свою самотню квартирку, з’їдав свої щи і яловичину з луком, а потім переписував роботу, узяту додому. Якщо нема чого було переписувати, то лягав спати.

У цієї людини зовсім не було ніяких розваг, так їх і не могло бути, оскільки будь-які розважальні заходи вимагають певних засобів Зарплата ж чиновника не перевищувала чотирьохсот рублів у рік. Проте, незважаючи на своє незавидне положення, ця людина була по-своєму щаслива. Він любив свою роботу, один раз перетворивши звичайне переписування в різноманітний і приємний мир: “…деякі букви в нього були фаворити, до яких якщо він добирався, то був сам не свій: і підсміювався, і підморгував, і допомагав губами, так що в особі його, здавалося, можна було прочитати всяку букву, що виводило його перо”.

Можливо, маючи подібну ретельність, головний герой був здатний на більше, однак непевність у власних силах дуже заважало Башмачкину розвиватися. Так один з начальників вирішив доручити Акакию Акакиевичу завдання посложнее, однак з яким міг упоратися й гімназист Чиновник, спітнівши від зусиль і хвилювання, відмовився. З тих пор йому крім переписування нічого більше не доручали. Можливо, ця людина так і прожив би до глибокої старості, задовольняючись малим, якби його шинель не прийшла в таку непридатність, що на ній ніде було вже поставити заплатки. Башмачкин кілька разів підходив до кравцеві, однак той ні в яку не погоджувався ремонтувати старе плаття.

Нарешті чиновник зважився на замовлення нової шинелі. Половина суми в нього вже була, а от другу половину потрібно було де-небудь взяти. Акакий Акакиевич вирішив більше урізати свої вбогі витрати Він відмовився від вечірнього чаю, не запалювати по вечорах свічі, по вулиці ходити як можна акуратніше, щоб продовжити життя підметкам на чоботах, рідше здавати речі в прання, а тому по вечорах повністю їх скидати й ходити тільки в старому халаті.

Безумовно, подібні жертви зробили покупку шинелі справою якимось особливим. Зимовий одяг придбав для Башмачкина зовсім інший зміст: “Із цього часу начебто саме існування його зробилося якось повніше, начебто б він женилася, начебто якась інша людина був присутній з ним, начебто він був не один, а якась приємна подруга життя погодився з ним проходити разом життєву дорогу”. Щотижня чиновник заходив до кравця поговорити про свою майбутню шинель У цієї людини з’явилася мета, що змогла зовсім змінити Акакия Акакиевича.

Вираження його особи стало твердіше й живее, в очах навіть іноді показувався вогонь, а в голову приходили якісь зухвалі й відважні думки. Все це говорило про те, що як би людина не була забита нестатком і обставинами, при сильному бажанні він може впливати на своє власне життя. У силу своєї самітності мішенню поклоніння чиновник вибрав не живої людини, а річ, однак це змусило його стрепенутися від сну й робити які-небудь учинки, хоча його дії були спрямовані більше не в поза, а в усередину, ще більше збільшуючи його незавидне положення. Кілька місяців пішло, на те, щоб зібрати необхідну суму Після цього Башмачкин разом із кравцем вибрав тканину й кішку на комір.

Через два тижні шинель була готова й довелася саме впору. Чиновник відразу надяг її в департамент: “Він почував усяку мить мінути, що на плечах його нова шинель, і кілька разів навіть посміхнувся від внутрішнього задоволення”. Нова річ начебто перетворила Акакия Акакиевича, і це помітили всі товариші по службі.

Вони висипали у швейцарську й почали хвалити обновку, зовсім збентеживши цим щасливого неї власника Разом з тим Башмачкину було приємно. Він і сам раптом відчув себе небагато іншим і навіть погодився на запрошення, а потім дозволив собі випити в гостях кілька келихів шампанського. Вертаючись із гостей, він навіть став подумувати про жінок, чого раніше за ним не спостерігалося.

Спочатку він задивився на картинку з гарною дівчиною, потім “навіть підбіг було раптом, невідомо чому, за какою-те дамою, що, як блискавка пройшла мимо…”. Акакий Акакиевич перебував у самому прекрасному настрої, можна сказати, на вершині щастя, коли двоє грабіжників відняли в нього шинель. Чиновник був у повній розгубленості, оскільки втратив уночі більше, ніж шинель Він втратив свою подругу, своє дітище, вистраждане й очікуване протягом довгих місяців. Бажання повернути шинель було настільки сильно, що Башмачкин уперше в житті показав свій характер, прориваючись на прийом до частки, значній особі. Натолкнувшиcь на байдужість і лекцію значної особи із приводу буйства проти начальників і вищих, Акакий Акакиевич не зміг цього винести.

Абияк добравшись додому, він занедужав і вмер. Безумовно, Акакий Акакиевич сам багато в чому винуватий у всім происходящем. Він дозволив звичайної речі настільки опанувати всіма його почуттями й бажаннями, що її втрата привела до кончини героя.

З іншого боку, автор з певною часткою співчуття ставиться до свого героя, оскільки чималу роль у трагедії зіграло й середовище, у якій Башмачкину доводилося виживати, і оточуючі люди, з неабиякою часткою презирства стосовні до проблем “маленької людини”. Можливо, саме тому в повісті з’явилася примара головного героя, що зриває із чиновників шинелі й провчив один раз та сама значна особа