Образ ліричного героя Максима Рильського

Ліричною сповіддю молодої душі стала збірка молодого поета “Під осінніми зорями”. Провідними мотивами в цих віршах стає щирість, закоханість у життя, надія молодості на добро і щастя:
Глибшає далеч. Річка синіє.
Річка синіє, зітхає, сміється…
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато – серце порветься!
Багато віршів із збірки стали шедеврами пейзажно-психологічної лірики. Серед них – “На білу гречку впали роси”, “Молюсь і вірю”, “Весною ми їздили в поле…” та ін.
Пізніше поезія Рильського

позначається борінням світлих і темних барв. Його герой, то радіє життю, вирваному з неласкавої дійсності (“Грім одгримів…”, “На вулицях вода синіє…” та ін.), то відчуває тривогу, викликану великим історичним поворотом (“Ми одпливали в каламутну даль…”), має тужливі передчуття (“Як тепла свічка, вечір догора…”).
Для героя Рильського не стоїть у цей час питання: “Любить чи не любити те, що навколо нас, що в нас самих росте, що творить пас, що творимо самі ми”. Його герой – інтелігент з інтенсивним внутрішнім життям, з доброзичливим характером, який прагне до гармонії з навколишнім
світом. Разом з тим він не схильний замовчувати диссонанси реального життя, у тому числі й душевні негаразди (“Умерли всі…”, “Ти зацілована, запльована…”, “Як тінь, як пес, холодна самота…”).
На фоні природи відбувається більшість переживань ліричного героя Рильського. Зміни пір року – значні для нього події: тут і сповнена надій весна (“Гнуться клени…”) і пишне літо (“Як соковито й повно…”), й дорідна осінь з “її прозорістю думок” (“Запахла осінь…”).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ ліричного героя Максима Рильського