Образ Києва в романі В. Підмогильного “Місто” В. ПІДМОГИЛЬНИЙ
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1920-1930-Х РОКІВ. ПРОЗА
В. ПІДМОГИЛЬНИЙ
Образ Києва в романі В. Підмогильного “Місто”
У романі В. Підмогильного “Місто” поряд з образом Степана Радченка ключовим є й образ міста, адже без нього авторові не вдалося б показати духовну еволюцію персонажа.
У творі змальовано пореволюційні часи, коли у традиційно селянській Україні почали швидко розвиватися міста, манячи своєю культурою та цивілізацією сільську молодь. Образ міста в романі багатогранний і колоритний. Автор зображує його в різні пори
Підмогильному вдалося змалювати загальноміську культуру й свідомість.
Часто автор описує міську юрбу, даючи уявлення про мешканців Києва. Тут дівчата й жінки, чоловіки, військові, покоївки, няньки, матроси, босяки, ділки. І все це вражало різноманітністю інтересів, одягу, аромату.
Очима Степана ми бачимо, як виглядає місто вдень, ввечері і вночі. В одному місці читаємо, чим живе міський сквер ввечері: “Денні одвідувачі скверу, чеснотливі тати з газетами й нені та няньки з колисками на колесах, розтанули тут разом і останнім промінням світла. На зміну їм злітались нічні метелики та їх ловці”.
Читаючи роман, можна дійти висновку, що Підмогильний добре знає життя Києва. Він знайомить читачів із типовими явищами суспільно-культурного життя міста того часу, наприклад, входженням у життя столиці кінематографу, українізацією, із літературними вечорами: “Яша не пам’ятав, яка саме літорганізація виступатиме, але запевняв, що вхід вільний і що на кожній літвечірці можна досхочу наплескатись, нареготатись”.
Урбаністичний пейзаж теж відрізняється від сільського. Особливо часто автор звертає увагу на міське небо, яке здається то вигнутим бруком, то олов’яним. Зміни в характері головного героя також показано через сприйняття ним міського неба, колір якого нагадує йому колір “папірця в п’ять карбованців”.
Ми спостерігаємо, як розвиваються стосунки героя і міста. Спочатку Степан ненавидить місто, бо боїться його. Автор використовує метафори “ненажерне місці”, “лещата міста”, “темна безодня міста”. Він, Степан, відчуває себе “жалюгідним селюком серед галасливого міста”, “одним з безліч непомітних тілець серед каменю й розпорядку”.
Таке ставлення зрозуміле, адже дивиться герой на місто з позиції селянина; до містян відчуває зневагу, адже у його очах вони ледарі, ненавидить їх. Ось чому місто викликає у Степана гострий біль, почуття відчуженості.
Поступово він захоплюється величчю міста. Бачить його “як могутній центр тяжіння”, навколо якого обертаються села, часточки яких, потрапляючи до розпеченої атмосфери сонця (міста), змушені пристосовуватися до нових для них умов. Персонаж починає з часом відчувати, що місто зворушує його більше своїм шумом, ніж лоно природи своїми краєвидами. Усвідомлює силу та велич мегаполіса і ніби вростає в місто, відчуває себе його органічною частинкою. Але водночас місто стає причиною роздвоєності, внутрішнього конфлікту між істинним “Я” та “Я” набутим. Тому Степан відчуває самотність і біль людини, що позбавилася свого “Я”.
Роман змушує читачів замислитися над своїм місцем у житті, вчить дорожити людською честю й гідністю, поважати тих, хто поряд, необхідності правильно розставляти життєві пріоритети. І ці проблеми певною мірою відбиваються вже в заголовку. Підмогильний такою назвою ніби підкреслює: людина розкривається до кінця перед власного совістю та іншими людьми, коли потрапляє в межову ситуацію, чим, власне, і є переїзд сільського мешканця в місто, коли чекати допомоги ні від кого й треба самому приймати рішення й пристосовуватися до нових обставин та умов життя чи пристосовувати їх до себе. Це вже як кому вдасться.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)