Образ Степана Радченко в романі В. Подмогильного “Місто”

Серед письменників, чиї імена сучасному читачеві стали відомі не дуже давно, і Валерій Подмогильний. Спадщина цього письменника повернуто повністю, і його визнали одним із самих колоритних письменників новітньої української літератури. У біографії письменника є багато “білих плям”. Відомо, що народився він під Катеринославом, учився в університеті, займався педагогічною діяльністю, працював у видавництві, секретарем секції художньої пропаганди, писав художні Твори. Дату розправи над Валерієм Подмогильним не встановлено: одні говорять,

що його розстріляли на Соловках в 1937 році під час масового знищення політичних в’язнів, інших – в 1941 році

Почав писати Подмогильний в 20-і роки. Головний герой оповідань – інтелігентний міщанин, що відкинув традиції старого побуту, а на новий дивиться з висоти буржуазного індивідуалізму. Відношення до автора оповідань і його особистості було різне. Більшість літературних критиків вимагали розправитися з ним. Письменникові робить честь те, що він, незважаючи на шалені атаки, залишився, насамперед людиною, що думає художником слова, якого хвилювали проблеми сучасності, людини, що завжди співчував. Він

схильний до психологізму, і в цьому бачить головне своє завдання. Одним словом, уже в оповіданнях “В епідемічному би арапі”, “Собака”, “Проблема хліба” В. Подмогильний затвердив себе “письменником з гарною літературною школою”. Найбільш відомий добуток автора – роман “Місто”, який він в 1928 році друкує в місті Харкові

В основі сюжету – Історія людської душі (можливо, з автобіографічними елементами). Хоча сам письменник категорично заперечував ототожнення героя з автором. Головний герой – Степан Радченко. Виходець із села, він приходить у місто й надходить у вищий навчальний заклад. Через певні обставини не закінчує вуз, влаштовується на роботу в журналі й одночасно починає займатися літературною творчістю. У Степана багато друзів, їх поєднує літературне життя. На перший погляд, це звичайний тип інтелігента першого післяжовтневого років. Але це тільки так здається. В. Подмогильний, майстер психологічного аналізу людської душі, створив образ неоднозначний і, можна сказати, складний

Це людин, сповнений розбіжностей: ззовні він гарн, привабливий, має певний авторитет у літературних колах, але в нього темне нутро. Як говорить сам автор, залишилося в нього щось від дикого звіра. А місто, що так гостинно зустріло його, він хоче підім’яти, покласти собі під ноги. У душі Степана постійний двобій добра й зла, правди й несправедливості, через свою безпринципність герой не може визначити, що ж головніше для нього в цьому двобої. В. Подмогильний добре володів французькою мовою, перевів багато із французького на українську мову

Літературна критика сьогодні, аналізуючи роман “Місто” і головного героя, приходить до думки, що він, Степан Радченко, нагадує героя з відомого роману Гі де Мопассана. Але, читаючи уважно роман, можна зробити й інший висновок. Ні, він не Дорогий Друг, він – людина-завойовник, що розбазарює свій талант. От один з епізодів роману. Степана запросили на вечірку в інститут, де він читає своє оповідання “Битва”. “Успіх, пише автор”, – був великий, – “і Степан до цього успіху відніс дуже неприхильно й навіть не визнав за потрібне підняти квітку, кинута йому на сцену, цей перший лавр із вінка своєї майбутньої слави”. У розмові з Борисом, відвертим прихильником літератури, Степан говорить, що оповідання – це жарт, ця розвага, а за ніч він пише кілька добутків у цьому ж жанрі. Іноді в голові Степана з’являються думки, не властивій інтелігентній людині. Посварившись із Максимом, він пішов ладь. А в голові вихор думок: ця сволота вдарила його в особу! Ах який лицар з’явився!

З більшим задоволенням він згадував, як душив Максима, бив його, “вивертав, і заодно ремствував, що так швидко перервав своє покарання. Убити б гадюку! На юшку потовкти!”. Він любив літературу, вона стала йому близької й найбільше дорогою. І літературу він розцінює як першу ознаку культурної людини. Степан уважав, що він людина насиченого розуму й тому не повинен спілкуватися “з людьми, тими далекими фігурами, які йому часом випадало зустріти”.

Життя людей здавалася йому простій і уваги не гідної. Він належав до тих людям, хто прагне крок за кроком наближатися до поставленої мети, але не вміє спочивати на зупинках досягнення. Бажання його були різкими, вони палили його. Поступово Степан опановував містом. Спочатку нова квартира (простора, світла, у центральному районі), а потім люди, їхні родичі… і так углиб міста. “Його капелюх щораз частіше піднімався на вулиці…” Зосе, що, здавалося, полюбив, Степан доводив перевагу суспільного над особистим, читав їй мораль, у яку й сам мало вірив. Роман був сприйнятий офіційною критикою сраздражением.

Проти Подмогильного організували целую кампанію. Письменник тримався мужньо. Він ішов шляхом аналітичного художника. У його романі, крім основної проблеми, показані разнообразнейшие нашарування життя. Зі сторінок книги виникає ціла галерея образів, анкету кожного з них заповнює автор


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Степана Радченко в романі В. Подмогильного “Місто”

Categories: Нові твори

Links