Образ Іллі Ілліча Обломова й Андрія Івановича Штольца
А. Гончарів працював над романом “Обломів” протягом десяти років. У цьому романі автор виразив свої переконання й надії, відобразив ті проблеми, які хвилювали його, розкрив причини цих проблем. Тому образ Іллі Ілліча Обломова й Андрія Івановича Штольца придбали типові риси, а слово “Обломовщина” стало загальним. Щоб зрозуміти характер людини, його вчинки, треба звернутися до його джерел, і дитинству, юності, вихованню, оточенню, до отриманого утворення
В Илюше зосередилася сила всіх поколінь його предків, у ньому були задатки
У таких умовах зложилася апатична, ледача, важка на підйом натура Іллі Ілліча. Він був оточений надмірними турботами батьків, няньок, слуг. В утворенні вони бачили тільки шлях для просування чинів,
Зрештою він неї втрачає й міщанське болото засмоктує його вже назавжди. Ні Штольц, ні Ольга не в силах змінити його натуру, зіпсовану з дитинства. Він остаточно віддаляється від усього миру, не зустрічається ні з ким, забуває друзів і знайомих. У нього незмога протистояти труднощам життя, він пливе за течією. Один раз він занедужав і його відвідав доктор. Після огляду він сказав йому, що від лежання й жирної їжі його року через два-три вистачить удар, радить їхати за кордон лікуватися й струснутися. Обломів у жаху, він замислюється про своїх “нещастях”, потім засипає і йому сниться сон, у якому проходять всі етапи його життєвого шляху. Спочатку Іллі Іллічу сниться пора, коли йому всього сім років. Він прокидається у своїй постельці. Нянька одягає його, веде кчаю.
Весь “штат і звитий” будинку Обломових відразу підхоплюють його, починають обсипати пещеннями й похвалами. Після цього починалася годівля його булочками, сухариками й сливочками. Потім мати, приголубивши його ще, “відпускала гуляти в сад, по дворі, на луг, зі строгим підтвердженням няньці не залишати дитину одного, не допускати до коней, до собак, до козла, не йти далеко від будинку, а головне, не пускати його в яр, як найстрашніше місце у відділку, пользовавшееся дурною репутацією”. День в Обломовке проходить безглуздо, у дріб’язкових турботах і розмовах. Наступна пора, що сниться Обломову, – він небагато постарше, і нянька розповідає йому Казки. “Дорослий Ілля Ілліч хоча після й довідається, що немає медяних і молочних рік, немає добрих чарівниць, хоча й жартує він з посмішкою над сказаннями няньки, але посмішка ця нещира, вона супроводжується таємним подихом: казка в нього змішалася з життям, і він безсило сумує часом, навіщо казка не життя, а життя не казка…
Його все тягне в ту сторону, де тільки й знають, що гуляють, де немає турбот і сумів; у нього назавжди залишається розташування полежати на печі, походити в готовому, незаробленому платті й поїсти на рахунок доброї чарівниці.” Життя в Обломовке млява, украй консервативна. Илюшу плекають, “як екзотична квітка в теплиці”. “Шукаючі прояви сили зверталися усередину й никнули, в’янучи”.Шукаючі прояви сили зверталися усередину й никнули, в’янучи”. Батьки “мріяли про шитий мундир для нього, уявляли його радником у палаті, а мати навіть і губернатором; але всього цього хотілося б їм досягти як-небудь по дешевше, з різними хитростями обійти тайкома розкидані по шляху освіти й частин камені й перешкоди, не трудячись перескакувати через них, тобто, наприклад, учитися злегка, не до виснаження душі й тіла, не до втрати благословенної, у дитинстві придбаної повноти, а так, щоб тільки дотримати запропонованої форми й добути як-небудь атестат, у якому б сказано було, що Илюша пройшов всі науки й мистецтва”.
Вище своїх петербурзьких знайомих (Волкова, Пенкина, Судьбинского). Ілля Ілліч по характері чесний, добрий, лагідний. Його друг з дитячого років, Андрій Штольц, говорить про головного героя: “Це – кришталева, прозора душа”. Але ці риси характеру доповнюються такими якостями, як безмовність і лінь. Життя Обломова позбавлене прагнень до змін, перетворенням, найбільше на світі він цінує спокій, не маючи сил і бажання боротися, якщо можна жити й так. Як тільки доля ставить перед ним проблему вибору, що виникає рано або пізно перед будь-якою людиною, Обломів пасує перед життєвими проблемами й труднощами. Гончарів, безумовно, засуджує лінь, острах руху й життя, нездатність до практичної діяльності, підміну життя розпливчастою мрійністю
Він навіть сам хотів назвати роман “Обломовщиною”. (“Одне слово, – думав Ілля Ілліч, – а яке… отрутне”). Автор бачить і причини, що породили це явище – умови російського помісного життя дозволяли поміщикові не піклуватися про “хліб насущному” (через кілька років поміщик з некрасовской поеми “Кому на Русі жити добре” скаже про цьому так: “Солов’я шляхетні в нас праці не вчаться”). Але роман і його образи не так однозначні. Засуджуючи Обломова, Гончарів все-таки ніяк не може погодитися з думкою, що шлях Андрія Штольца, що перетворилося в машину “з мускулів і костей”, краще й більше підходить для Росії. В одній з розмов Ілля Ілліч запитує друга: “Де ж отут людина? Де його цілість? Куди він зник, як розмінявся на всякий дріб’язок?” Як отут не погодитися зі словами Добролюбова, сказаними про цього автора:”Обломів не тупа, апатична натура, без прагнень і почуттів, а людина, теж чогось шукаючий у своєму житті, про щось думаючий. В одній з розмов Ілля Ілліч запитує друга: “Де ж отут людина? Де його цілість? Куди він зник, як розмінявся на всякий дріб’язок?” Як отут не погодитися зі словами Добролюбова, сказаними про цього автора:
“Обломів не тупа, апатична натура, без прагнень і почуттів, а людина, теж чогось шукаючий у своєму житті, про щось думаючий. Але смутна звичка одержувати задоволення своїх бажань не від власних зусиль, а від інших,- розвила в ньому апатичну нерухомість і повалила його жалюгідний стан морального рабства”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)