Образ і характеристика Тетяни в романі у віршах “Євгеній Онєгін”
Кращі риси Тетяни виховані в ній нянькою, що передала їй основи народного світовідчування, народного подання про моральний борг. Тетяна, милий ідеал Пушкіна, повна щирості, чистоти, безпосередності. Пушкіна не випадково дав контрастне зіставлення двох сестер, щоб показати корінна відмінність Тетяни від вітряної Ольги, її самітність, у якому вона зі зворушливою довірливістю зізналася Онєгіну:
* “Уяви, я тут одна,
* Ніхто мене не розуміє…”
Не тільки в селі, але й у столиці Тетяна, з її щиросердечною шляхетністю, глибиною почуттів
* “Вона в сім’ї своєї рідний
* Здавалася дівчинкою чужий”,
* помітив про Тетяну Пушкін.
А Онєгін скаже сам про себе: “Чужий для всіх…” Трагедія полягала в тім, що вони стали чужими й друг для друга. Подібно тому як не припиняються суперечки про героя роману, не вщухає полеміка й про Тетяну. У якому ступені можна говорити про розвиток, еволюцію її образа? Розповсюдженим є думка, відповідно до якої Тетяна внутрішньо
Існує й інша точка зору. Її прихильники вважають, що не Тетяна скорила середовище, а, навпроти, середовище з кожним днем здобувають все більшу владу над нею. Думка це висловлював ще Бєлінський, що відзначив, що “суспільство перестворило її”. Середовище позбавило її віри в людей, і тому тепер вона не має сил повірити в любов Онєгіна (як ніколи він не повірив у її любов). Але це невір’я героїні роману, як уважав Г. А. Гуков-Ский, несправедливо, тому що тут “перед нами два рівних, тому – що Онєгін виріс і став поруч із Тетяною, що його щиросердечний мир відкрився цінностям, що наповнила високим змістом духовний мир Тетяни. Але тепер вона не бачить цього. Уже пізно. Між ними стіна”.
Пушкінське рішення питання диалектично, що взагалі характерно для його зрілої Творчості. Тетяна залишається колишньої в самій основі своїх моральних переконань. Це чітко виражено в її відповіді Онєгіну, де вона з тугою згадує про минуле й з колишньою відвертістю й прямотою зізнається в любові до нього. Але разом з тим вона вже не колишня Таня (такий лише на мить удалося неї побачити Онєгіну). Петербурзьке життя вже наклало на неї свій відбиток. У процесі творчої еволюції Пушкін переборював ту просвітительську нормативність, що позначалася навіть у його відомому відгуку про комедію Грибоєдова, коли він вимагав однозначності в характеристиках Софії й Молчалина.
Із часів Достоєвського зміст роману часто розумівся як суд Тетяни над Онєгіним. Тим часом Пушкін судив насамперед суспільство, трагічними жертвами якого сталі й герой, і героїня роману, оказавшиеся у владі ворожої їм середовища. У трагедії ж завжди є й лихо, і провина героїв, у силу чого вони не можуть бути однозначно засуджені або виправдані
(1 votes, average: 5.00 out of 5)