ОБРАЗ ДИТИНСТВА В ПОЕЗІЇ Т. ШЕВЧЕНКА (“Мені тринадцятий минало”)
ОБРАЗ ДИТИНСТВА В ПОЕЗІЇ Т. ШЕВЧЕНКА (“Мені тринадцятий минало”)
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
1. Життєві негаразди малого Тараса.
2. Самотність юного генія.
3. Таке різне дитинство.
Варіант 2
1. Автобіографізм творчості Т. Шевченка.
2. Образ дитинства у поезії митця.
3. Страждання, що роблять душу мудрішою.
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Шевченкові твори сяють мов ясні зорі.
Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став.
Тарасові слова – то правда жива.
Суєтно ради суєти,
О, скільки їх, на римі
В житті петляючи по-лисячи,
У вічність хтіли увійти.
А він, Кобзар, з простої звичності
Будив глибиннії ключі.
Й простяг робочу руку Вічності,
Життям народу живучи.
І. Муратов
Іти у сніг і вітер, в дощ і хугу,
Бо, може, це нам вічний заповіт,
Оці мандрівки дальні і безкраї,
І, може, іншого шляху немає,
Щоб з хаосу душі створити світ.
Ю. Клен
ЦИТАТИ З ТЕКСТУ
“Мені тринадцятий минало
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було? “
“Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось…
Запекло, почервоніло
І рай
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє –
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята –
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати –
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала
Та й почула, що я плачу,
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала…”
“Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє… Лани, гаї, сади!
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води”.
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Пейзажем (франц. paysage, від pays – країна, місцевість) називається образ природного оточення персонажів та їхніх дій, опис картин природи в художньому творі, який має певне значення в його загальній змістовній організації. Найважливіша функція пейзажу полягає в тому, що він виступає у творі як додатковий опосередкований засіб характеристики окреслюваних у ньому героїв, персонажів.
Пейзаж – один із композиційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкненого простору зовнішнього світу.
Ідея художнього твору – емоційно-інтелектуальна, пафосна спрямованість художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провідна думка, ядро задуму автора.
“Народ знає Тараса, любить Тараса, співає його пісні, пересилає їх з уст в уста оповіді про нього, як про живого сучасника і учасника нашої дійсності” (Максим Рильський).
“Він був сином мужика – і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури” (Іван Франко).
“Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю” (Остап Вишня).
“Твори Шевченка переживуть віки і вічно будитимуть у серцях людей благородні, великі почуття” (Костянтин Станіславський).
“Шевченко – це голос душі українського народу, його крик, сльози, стогін і разом з тим поклик гніву” (Браніслав Нушич).
ПРИКЛАД ТВОРУ
“”Кобзар” – так називається книга, що є головною книгою всього поетового життя. Страшно подумати, що яка-небудь випадковість могла б позбавити народ наш, позбавити Україну цієї заповітної книги, яка для багатьох поколінь стала мудрою наставницею, вчила і вчить усіх нас совісті й добру, вірності синівському обов’язку. Поезія “Кобзаря” позначилася на духовному формуванні й моральному обличчі всього народу, вона багато в чому визначила рівень його соціальної й національної самосвідомості”, – так писав про Т. Г. Шевченка О. Гончар.
Твори поета передають найтонші переживання людської душі, особливо коли йдеться про відчуття родини, материнські й синівські почуття. У вірші “Мені тринадцятий минало” відтворені й радість від переживання природи навколо, й біль дитячої самотності, уся гамма почуттів підлітка, яким пригадував себе Тарас.
Вірш і починається, наче спогад:
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Світ навколо – суцільний рай, зігрітий теплим привітним сонцем, та немає в цьому раю місця для самотнього хлопця, бо де б він не був, ніколи не повернеться до нього матір, ніколи не пожаліє й не підтримає його батько. Усе в цьому раю чуже для нього, та й сам світ зовсім чужий:
Поглянув я на ягнята –
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати –
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози…
У цьому сирітському світі й “село почорніло”, і “небо голубеє… помарніло”, ніби й перестав існувати навколо цей прекрасний світ. Та варто тільки хоч одній живій душі заговорити до сироти, виявити йому увагу, як усе оживає, “неначе все на світі стало // Моє… лани, гаї, сади!”.
Справді, для кожної людини найголовніше у світі – це любов і увага, які роблять нас щасливими, сильними й упевненими в собі. Саме це є нашим “земним раєм”, тим раєм, якого позбавлений через лиху долю бідний сирота з твору Т. Г. Шевченка.