Обломів і Захар у романі И. А. Гончарова “Обломів”
У романі “Обломів” И. А. Гончарів представив на суд читачів зовсім нові літературні образи, нову концепцію роману. Як відомо, у житті все взаємозалежно, це ставиться й до двох образів роману: Захарові й Обломову. Захар пов’язаний з Обломовым нерозривними узами, його життя немислиме без доброго пана. Цей образ досить значимо в романі. Захар – слуга Іллі Ілліча Обломова, украй консервативний, носить такий же костюм, що носив у селі – сірий сюртук. “Будинок Обломовых був колись багатий і знаменитий у своїй стороні, але потім, бог знає
Тільки посивілі слуги вдома зберігали й передавали один одному вірну пам’ять про минулому, дорожачи нею, як святынею”. Захар являв собою “літньої людини, у сірому сюртуку, із прорехою під пахвою… у сірому ж жилеті, з мідними гудзиками… і густими, русявими із проседью бакенбардами, з яких кожної стало б на три бороди”. Портрет Захара, що зображує смішну й безглузду зовнішність, доповнюється й особливим голосом: герой не говорить, а гарчить, як собака, або хрипить
Голос же, даний Богом, за словами
Вірність Захара своєму панові й всім давно забутим підвалинам рідний Обломовки втілена яскравіше всього в епізоді, коли Обломів наставляє свого слугу звичним і найдійовішим способом – прибігаючи до “жалібних слів” і називаючи Захара “отрутною людиною”. У мінуту роздратування Захар дозволив собі зрівняти Обломова з іншими, які й із квартири на квартиру легко переїжджають, і за кордон відправляються. Це надихає Іллю Ілліча на грізну й горду одповідь про неможливість порівнювати його, Обломова, з ким би те не було. І це пробирає Захара більше, ніж лайки: він і сам почуває, що переступив якусь заборонну границю, уподібнивши свого пана іншим людям. Захар є пародією на свого пана
У нього ті ж звички, що й у хазяїна, тільки доведені до абсурду, показані в смішному, комічному світлі. З перших же сторінок роману Захар не може не викликати посмішки своєю зовнішністю, своєю лінню й неохайністю. Він чимсь навіть нагадує гоголівські типажі; Осипа – слугу Хлестакова, Селіфана й Петрушку з “Мертвих душ”. Але Захар – лише виродливе відбиття способу життя пана Іллі Ілліча. Обломів дорікає Захара за неохайність і лінь, за те, що він не забирає пилу й бруду
Захар заперечує, що “чого неї забирати, якщо вона знову набереться”. Повна байдужість до пилу, сміттю, бруду відрізняє цього слугу від інших слуг – персонажів вітчизняної літератури. Захар на цей рахунок склав власну філософію, що не дозволяє боротися ні із брудом, ні з тарганами й клопами, раз вони вигадані самим Господом. Коли Обломів приводить своєму слузі в приклад живуче навпроти сімейство настроювача, Захар приводить у відповідь наступні аргументи, у яких видна неабияка спостережливість: “А де німці сміттю візьмуть?
Ви подивитеся-ка, як вони живуть! Вся родина целую тиждень кістка гризе. Сюртук із плечей батька переходить на сина, а із сина знову на батька
На дружині й дочках платтячка коротенькі: усі підтискають під себе ноги, як гуски… Де їм сміттю взяти? У них немає цього от як у нас, щоб у шафах лежала по роках купа старого зношеного плаття або набрався цілий кут кірок хліба за зиму…
У них і кірка зрячи не валяється: нароблять сухариків так з пивом і вип’ють”. При зовнішній розхитаності Захар, однак, досить зібраний. Споконвічна звичка сл. уг старого століття не дає йому розбазарювати панське добро – коли земляк Обломова, шахрай Тарантьев просить Іллю Ілліча дати йому на час фрак, Захар негайно відмовляє: поки не будуть повернуті сорочка й жилет, нічого більше Тарантьев не одержить. І Обломів губиться перед його твердістю. Захар не позбавлений і недоліків
Гончарів бачить його як “лицаря зі страхом і докором”, що “належав двом епохам, і обидві поклали на нього печатка свою. Від однієї перейшла до нього в спадщину безмежна відданість до будинку Обломовых, а від інша, пізнішої, витонченість і розбещення вдач”. І ще риса, характерна для змішання двох епох, на які вказав Гончарів: “Захар умер би замість пана, уважаючи це своїм неминучим і природним боргом, і навіть не вважаючи нічим, а просто кинувся б на смерть, точно так само, як собака, що при зустрічі зі звіром у лісі кидається на нього, не міркуючи, отчого повинна кинутися вона, а не її пан. Але зате, якщо б знадобилося, наприклад, просидіти всю ніч поруч постелі пана, не стуляючи око, і від цього б залежало здоров’я або навіть життя пана, Захар неодмінно б заснув”. З роками усе більше й отчетливее вимальовується нерозривний зв’язок між Іллею Іллічем і Захаром – останніми представниками Обломовки, що є лише прекрасним сном
Вони кожний по-своєму свято зберігають у душі ті “преданья старовини глибокої”, що сформували їхні життя, характери й взаємини. Вони давно знали один одного й давно жили вдвох. Захар няньчив маленького Обломова на руках, а Обломів пам’ятає його “молодим, моторним, ненажерливим і лукавим хлопцем”. “Як Ілля Ілліч не вмів не встати, не лягти спати, не бути причесан і взутим, не пообідати без допомоги Захара, так Захар не вмів уявити собі іншого пана, крім Іллі Ілліча, іншого існування, як одягати, годувати його, грубити йому, лукавити, брехати й у той же час внутрішньо благоговіти перед ним”. Навіть коли Захар жениться в середині роману на Онисії, куховарці Обломова, значно більше спритної, уміл і охайної, він намагається по можливості не допускати її до Іллі Іллічу, виконуючи сам звичні роботи, без яких не мислить життя
Після смерті Обломова порвався зв’язок між Захаром і Обломовым, і життя його перетворилася в непотрібне й гірке животіння. Кінець Захара не просто трагичен, він страшний. Як влучно сказав Некрасов у поемі “Кому на Русі жити добре”: Порвався ланцюг велика…
Одним кінцем по пані, Іншим – по мужику!..
(2 votes, average: 5.00 out of 5)