Новий мир, він народжувався не відразу
Олександр Олександрович Фадєєв знав про революцію не понаслишке, він був активним учасником партизанського руху на Далекому Сході. Пізніше свої враження він відбив у романі “Розгром”. Сам письменник так визначив головну ідею роману: “…у громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу, все вороже змітається революцією, все нездатне до теперішньої революційної боротьби, що випадково потрапило в табір революції відсівається, а все поднявшееся зі справжніх Корінь… загартовується й росте, розвивається в цій боротьбі”.
“Розгром”
Це буває вночі, під час перевірки вартової служби. Левинсон, строгий на людях, дає спокій не в пору заснулого днювального (хоча й ховає в стіг його шапку), випробовує “почуття тихого, небагато моторошного захвату” побачивши “доброї дитячої посмішки” замріяного в багаття партизана й проходить мимо “ще тихіше й аккуратней”, щоб не вспугнуть цю посмішку. Як тернистий, нелегкий і в той же час історично обумовлений шлях до такої людини,- про це свідчить доля Морозки. Морозка – виходець із шахтарського середовища, безмірно відданий справі революції, але от Дисципліни, а часом і культури йому не вистачає. Два, здавалося б, зв’язаних між собою поштовху ззовні послужили початком моральної драми Морозки. Це товариський суд за крадіжку дьшь у городі Рябца й ревнощі до Мечику, що приглянулись Варі, дружині Морозки. У новому стані Морозка відчуває, що недостатньо бути “справним солдатом”, тримати кінь у порядку, збрую “міцно залагодженої”, гвинтівку вичищеної “як дзеркало”, він розуміє, що треба звільнитися від вантажу минулого. Морозка висміює дезертирів, наводячи порядок на переправі, осмислює заново свої відносини із дружиною, виявляючи, що Варячи “зовсім не так байдужна йому, як це здавалося раніше”. Намагається походити на Бакланова й Левинсона. І наприкінці Морозка робить те, що зобов’язано був зробити Мечик, але злякався,- попереджає партизанів про засідку. От Мечик начебто б мав у своєму розпорядженні більші можливості для виховання в собі якостей стійкого бійця. Мечик грамотний, а це дозволяло швидше осмислити події, що відбуваються, він позбавлений багатьох Мо – розкиних недоліків, до партизанів прийшов добровільно з бажанням боротьби й подвигу, але партизанська кар’єра його закінчилася мерзенним зрадництвом і втечею. Фадєєв показує, що колективізм – основа особистості, стан її успішного розвитку. Символичен фінал “Розгрому”. У боях з белоказаками по – гинули кращі люди, опора Левинсона. З останнього прориву (вийшли лише дев’ятнадцять. Вони спускаються в залиту сонцем долину, що обіцяє не тільки хліб і відпочинок, але й поповнення загону. У боротьбу ввімкнуться нові Бакланови й Морозки. Процес переробки людини в горні революції триває. Роман Фадєєва “Розгром” цікавий нам зараз не стільки з (художньої, скільки з історичної крапки зору
(2 votes, average: 4.50 out of 5)