Значення Пушкіна для Росії й російської культури
“Росія занадто мало відома росіянином”. Ці слова, сказані Олександром Сергійовичем Пушкіним більше ста п’ятдесятьох років тому, зараз, на порозі третього тисячоріччя, сприймаються як сумне одкровення… На жаль, не в меншій мері ставляться вони й до знання про самого поета. Адже Пушкін – це не просто література. Не просто – культ. Це – осередок російського духу, приклад істинно російської сутності. Та й чи може бути інакше? Адже саме у видатних особистостях знаходять найбільш яскраве вираження властивості національного характеру.
От так само й Пушкіна іноземці зрозуміти не можуть, хоча літературу вміють цінувати досить точно. Лише далеко не всі з них здатні відчути в пушкінських рядках щось незвичайне, заворожливе. Якщо ж говорити про російських людей, то вони вперше стикаються з Пушкіним ще в раннім дитинстві. Так трапилося й із мною. Я навіть не можу зараз точно згадати, коли в перший раз побачив портрет поета, почув його вірші, так давно це було… І з тої пори, підпавши під зачарування пушкінських рядків, не перестаю
Але я, здається, небагато відволікся від Теми твору. Отже, поговоримо про значення Олександра Сергійовича Пушкіна для Росії й російської культури. Безсумнівно, що воно дуже велико.
По-перше, тому, що Пушкін – найбільший поет, майстер универсальнейшего з мистецтв – мистецтва слова. У цьому зв’язку хочеться привести слова іншого великого російського поета – Ганни Ахматовій. От вони: “Вірші Пушкіна дарували дітям російська Мова в самій доконаній його пишноті, мова, що вони, може бути, ніколи більше не почують і на якому ніколи не будуть говорити, але який однаково буде при них як вічна коштовність”.
По-друге, тому, що Пушкін зробив російську мову доконаним, світовим. А тому в наш час не викликає ніяких сумнівів, що “говорити російською мовою” – означає “говорити пушкінською мовою”.
По-третє, тому, що Пушкін – загальновизнаний глава й класичний зразок всієї що читається, живої, новітньої російської літератури. Уже сучасники поета побачили в ньому “сонце нашої поезії”.
И, нарешті, четверте. Ще при житті Пушкіна, в 1832 році, Гоголь сказав про нього наступне: “Пушкін є явище надзвичайне й, може бути, єдине явище російського духу: це російська людина в його розвитку, у якому він, може бути, з’явиться через 200 років”. Письменник був абсолютно прав. У російській свідомості Пушкін дійсно стала незрівнянною величиною.
Так, Пушкін великий, а тому велико і його слово. І в цьому немає нічого дивного, адже велич щирих поетів саме в їхньому слові й проявляється. Могутня, величезна душа Пушкіна народила слова надзвичайні: заворожливі, підкорюючі, неповторні, приголомшливі… Приголомшливі душу людей звичайних, передавальні їм почуття “несказанні”… Хіба можна без внутрішнього здригання читати, наприклад, такі рядки:
…душу в заповітній лірі
Мій порох переживе й тленъя втече?
Не можна, звичайно. От і корчуся я внутрішньо, відчуваючи під словами цими шок, пережитий колись великою душею Пушкіна.
Або, хіба можливо не відчути якийсь радісний сенс життя, що проривається крізь рядки, приміром, “Вакхической пісні”:
Так здраствує сонце, так зникне тьма!?
Ні, неможливо. Але ж слова ці – пророче заклинання поета…
От у чому – “чудо” пушкінських рядків. От у чому “таємниця” Пушкіна. Вона – у його Слові. Так потрібно чи дивуватися тому, що Пушкін став невіддільний від Росії, а Росія – від нього?! Він великий, тому що породжено великим народом. І народ цей просто зобов’язаний бути його гідним…
Починаючи від Пушкіна, російські люди не можуть інакше мислити себе, як тільки великими світовими націями. Тому й сказав про Пушкіна Тютчев:
Тебе, як першу любов,
Росії серце не забуде.
И завершити свій твір мені хочеться словами: “Сьогодення царство Пушкіна ще спереду, може бути, щирий пушкінський день ще прийде.”
Так він прийде, пушкінський день, і освітить увесь світ.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)