Ніжна любов і тривога у вірші В. Сосюри “Любіть Україну”
Поет, що поєднав у собі чутливість струн душі скрипки та гучну мужність барабана, протяжний заклик сурми, – Володимир Сосюра. Людина з великої літери, що в 1944 році писав не про СРСР чи Сталіна, а про Україну як духовну сутність, яка живе у всьому, що нас оточує: у зірках, у вербах, у дівочих очах, як про основну цінність і неповторність – “для нас вона в світі єдина, одна”. Письменник знав, що рано чи пізно отримає це клеймо: “буржуазний націоналіст”, але писав щиро, бо як же можна бути нещирим із рідною ненькою, якою завжди була для поета
…Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину…
Овіяна ніжністю карих очей, дитячого
На хвилю перемоги у Великій Вітчизняній Сосюра ставить свій корабель – національну свідомість і гідність, але те море, по якому йому належить плисти, зовсім не тихе й не ласкаве. Воно зле, розбурхане, тривожне… І ця тривога в душі автора: що буде далі, чи зможуть матроси наповнити духом вітрила, щоб піти проти течії, навіть без капітана й компаса? А, може, вони оберуть долю – пожертвувати кораблем, щоб заспокоїти бурю й провести у цьому застої ще багато років?.. Ми знаємо, чцм усе завершилось. Але від того значущість патріотичної думки поета Сосюри не зменшується. Він став на стезю до тисяч інших наших співвітчизників, які в різні часи боролися за право гордо називатися українцями, і ці спільні зусилля врешті-решт привели до омріяної незалежності.
Але що робити зараз, у “годину негоди” і власного безсилля?
Відповідь вічна і проста:
Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну. Адже серце держави, як і людське, шукає пристані в любові.