“НЕЗНАЙОМА” – Олександр БЛОК (1880-1921)
З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.
Олександр БЛОК (1880-1921)
“НЕЗНАЙОМА”
Вірш “Незнайома” О. Блок написав 24 квітня 1906 р. в приміському селищі Озерки, куди на дачі з квітня переселявся майже весь Санкт-Петербург і яке нині є частиною цього міста. Увійшовши до циклу “Місто” (1904 1908), цей твір став етапним у формуванні самобутньої блоківської поетики, своєрідною візитівкою поета.
Після осмислення О. Блоком подій російської Революції 1905 р. в його свідомості відбувся переворот. Навколишній світ для нього перетворився на
Вірш “Незнайома” ніби зіткано з протиріч і контрастів, його структуровано за принципом антитези. Ліричний герой (у ньому вгадуються риси поета-естета) майже з огидою змальовує вульгарний світ, у якому згодом з’явиться Незнайома:
Щовечора над ресторанами
Повітря дике і душне,
І править вигуками п’яними
Томління млосне, весняне…
Там. де Блок зустрічав Незнайому…
На межі ХІХ-ХХ ст. в Петербурзі неймовірною популярністю користувалися Озерківські дачі, про які писали в усіх тогочасних путівниках міста. Розкішні дерев’яні особняки на схилах порослих соснами пагорбів, три великі озера, у яких не лише купалися в сезон, а й плавали на човнах, влаштовуючи змагання з веслування… Чисте повітря й дачні посиденьки приваблювали в різний час багатьох відомих людей тієї епохи: письменника М. Лескова, етнографа С. Максимова. А на дачі композитора О. Глазунова, на березі озера, полюбляв бувати видатний співак Ф Шаляпін. Саме тут К. Петров-Водкін написав “Купання червоного коня”, а О. Блок у привокзальному ресторані зустрів свою “Незнайому”…
Особливо славилися Озерки своїм театральним життям. З травня по вересень у салу грав військовий оркестр, а тричі на тиждень – і симфонічний, проводилися танцювальні вечори, а в театрі виступали знамениті столичні актори. Саме тут відбувся театральний дебют видатної російської акторки В. Комісаржевської, яка створила згодом свій авторський театр, з акторами якого О. Блок багаго спілкувався. А під враженням від знайомства й спілкування з акторкою цього театру Наталією Волоховою поет створив цикл “Сніжна маска”. їй же присвятив і збірку “Фаїна”, до якої ввійшов вірш “Весно, весно, без меж і без краю…”
Щовечора поза шлагбаумами,
Заламуючи котелки,
Серед канав, гуля/ли/ з дамами
Гульвіси, на слова меткі…
Автор ніби нагнітає неприємне враження віл довкілля, уживаючи знижену лексику: замість каналів – “канави”, замість принадного дзвінкого жіночого сміху – “жіночі верески і крик”, а тисячі разів оспіваний романтиками та символістами місяць перетворюється на “безглуздий диск на тлі небесному, який давно до всього звик” (переклад Ю. Клена). У перших строфах перед читачем розгортається картина обивательських буднів, де панують вульгарність і непристойність. Здається, що ця примітивна й в’язка реальність рухається по колу і вирватися з неї неможливо. Ліричний герой не приховує своєї відрази до неї. Навіть весняна природа, яка надихнула майже в цей же час О. Блока на оду “Весно, весно, без меж і без краю…”, постає тут непривабливою та позбавленою будь-якого романтичного ореолу. Ліричний герой тоне в багні буденності, з якої його може врятувати лише диво… І таким дивом стає з’ява Незнайомої, від якої ліричний герой у захваті. Адже він сприймає її як символ іншого, “нетутешнього” життя, яке протистоїть ницій вульгарній буденності. Він буквально зачарований Незнайомою:
І за вуаль дивлюсь, закований,
В її очей бездонний вир,
І бачу берег зачарований,
І зачарований простір.
Він здалеку шанобливо спостерігає за нею, боячись наблизитися, зруйнувати її спокій і… самотність. Крізь таку позицію ліричного героя прозирає лицарське служіння Прекрасній Дамі, “кохання віддалік”, яким його оспівували провансальські трубадури (та й донедавна сам Блок). Однак Поет захоплений і собою, своєю фантазією, що народила цей піднесений неземний образ, що здатен вирвати ліричного героя з ницої дійсності й перенести його в прекрасний світ ілюзій, містики та ворожби:
Мені всі тайнощі довірено
З чиїмось сонцем заодно,
I душу всю мою незмірену
Терпке пронизує вино…
Потрібно зауважити, що образ Незнайомої є неначе новим кроком у розробці концепції Прекрасної Дами (пригадаймо відомий цикл, присвячений останній). З одного боку, Незнайома, попри весь жалюгідний антураж “привокзального ресторану”, і є Прекрасною Дамою, від якої пахне “парфумами й туманами”. З іншого – це вже не захмарно-містична красуня (Прекрасна Дама як утілення Вічної Жіночності), а цілком “приземлена жінка” до якої ось – рукою подати… А втім, це не єдине можливе тлумачення, оскільки О. Блок усе-таки символіст, а символ на те й символ, аби його неможливо було вичерпати до дна…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)