Неприйняття автором життєвої позиції своїх героїв в оповіданнях “Людин у футлярі”, “Агрус”, “Про любов”
Оповідання “Людин у футлярі”, “Агрус”, “Про любов” замислювалися Чеховим як частини одного великого циклу, що, на жаль, так і не був закінчений. На приналежність їх до однієї серії вказує спільність ідеї, думок і навіть головних героїв. Як і багато інших своїх добутків, ці оповідання Чехов присвятило викриттю міщанського духу, обивательщини, вузькості людської душі. Чехів ні в якому разі не приймає позицій своїх героїв, навпаки, у їхніх образах він акумулює все те, що йому особливо ненависно в людях: острах життя, рабська покора
Найвідоміше оповідання цього циклу – “Людин у футлярі”. Головний герой тут – учитель грецької мови Беликов. Чехів навіть не називає свого героя по імені й вуж тим більше по по батькові, але вся його таємниця, всі його життєві принципи стають зрозумілі з опису зовнішності: “Завжди, навіть у дуже гарну погоду виходив у калошах і з парасолькою й неодмінно в теплом пальто на ваті. І парасолька в нього був у чохлі, і годинники в чохлі із сіркою замші, і коли виймав перочинний ніж, щоб очинить олівець,
Але в Беликова не тільки “футлярна” зовнішність, у нього “футлярна” душа. Сам не знаючи навіщо, він прагне формалізувати всі навколо, хоче регламентувати й цензурировать все навколишнє життя. “Для нього були ясні тільки циркуляри й газетні статті, у яких заборонялося що-небудь… У дозволі ж і дозволі ховався для нього завжди елемент сумнівний, щось недоговорене й неясне”. На мій погляд, Беликов у Чехова – це живе уособлення догми, цензури, законів, загалом, будь-яких обмежень, які накладаються на людину навіть не стільки суспільством, скільки самих чоловік. Чехів протестує проти цей і свій протест продовжує в оповіданні “Агрус”.
У ньому Чехов розповідає про людинуу, що всьому життю не думав ні про що іншому, крім садиби, де б обов’язково росла агрус. Коли його мрія реалізувалася, він став абсолютно щасливий, і його життя зупинилося на цьому моменті. Фактично ця людина стала жити рослинним життям, нічого більше не бажаючи, ні до чого не прагнучи. Чехів протестує проти такого відношення до життя, адже людина, замикаючись у своєму світі, перестає зауважувати нещастя й зло, що оточують його. Він уже не здатний на жаль і допомогу ближньому. Чехів заперечує таке щастя. Вустами одного зі своїх героїв він говорить, що щастя ні, а якщо в житті є зміст, то він не в щастя, а в тім, щоб робити добро
В оповіданні “Про любов” Чехов продовжує тематику попередніх двох оповідань, але цього разу він веде мову про любов і про те, що немає нічого у світі важливіше цього почуття. Мені здається, Чехов хоче показати, як люди найчастіше йдуть на приводу у своїх звичок, суспільної моралі, законів і відмовляються від самого чист і світлого, що тільки було в них у житті, – від любові. Про це письменник говорить вустами поміщика Алехина: “…тільки в цю мить він зрозумів, як дрібно було те, що заважало їм любити й бути разом, він усвідомив, що коли любиш, то у своїх міркуваннях про цю любов потрібно виходити від вищого, від більше важливого, чим щастя або нещастя, гріх або чеснота в їхньому ходячому змісті, або не потрібно міркувати зовсім”.
Однак навіть не дуже уважний читач зможе помітити, що в п’єсі Чехова немає жодного щасливої людини. Раневская приїжджає з Парижа в рідний маєток, щоб покаятися у власних гріхах і знайти останній спокій на батьківщині. Але зробити цього їй не вдається: маєток продають із молотка. Раневской доводиться вертатися назад у Париж, до старих гріхів і нових проблем. Важко назвати щасливим і Гаева, хоча він одержав місце в банку, але, знаючи його здатності, можна із упевненістю сказати, що з нього не вийде гарного фінансиста. Навіть дерева в саду, по розумінню Ані, збиткові, тому що зганьблено рабським минулим, а виходить, приречені сьогоденням, де немає місця прекрасному минулому
Найенергійніша фігура в п’єсі – Лопахин, спритний підприємець, людина, що вийшла із кріпаків. Він пропонує Раневской план порятунку маєтку, але та відкидає цей план, уважаючи його невартим
Лопахин стає хазяїном маєтку, створеного працею його предків. Однак Чехова хвилює питання про те, хто здатний успадкувати багатство російського життя, символом якого в п’єсі виступають Вишневий сад і садиба Раневской. Лопахин не здатний усвідомити всю глибину й важливість свого придбання, він знищує вишневий сад, рівного якому в Росії немає.
Письменник показав нам непотрібність дворянства, що зжило себе. Старий мир пофарбований розчаруванням. Думаючи про Майбутнє Росії, Чехов асоціює з ним “вічного студента” Трофимова й Аню. Трофимова відрізняє гаряча віра в торжество справедливості в тім житті, що чекає їх усіх у недалекому майбутньому. “Людство йде до вищої правди, до вищого щастя, яке тільки можливо на землі, і я в перших рядах”. На питання Лопахина, чи дійде він, Петя відповідає, що дійде або вкаже шлях іншим. У Трофимове відбиваються революційні настрої демократії. Ан-безтурботна, наївна дівчина, вона прощається зі старим будинком і старим миром і з легкістю входить у нове життя. Трофимов і Аня – це нова Росія, що йде на зміну Росії раневских і лопахиних.
“От і скінчилося життя в цьому будинку”, говорить Лопахин, натякаючи, що майбутнє все-таки за ним. Але він помиляється. У власному майбутньому із всіх героїв п’єси може бути впевнена тільки Аня. Вона говорить матері: “Ми посадимо новий сад, роскошнее цього”,-так вона намагається представити майбутнє. Вона мріє про тім часі, коли всі навколо зміниться, і навіть готова трудитися й жертвувати заради такого майбутнього
“Здраствуй, нове життя!” – ці слова наприкінці п’єси показують нам близькість щастя, що все-таки повинне прийти до героїв “Вишневого саду”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)