Нелінійне письмо як атрибут літератури постмодернізму (на прикладі творчості Милорада Павича)
“Перший письменник третього тисячоліття”, “Шахерезада XXІ ст.” – такими епітетами характеризують літературні критики творчість сербського письменника Милорада Павича. Твори цього митця чи не найяскравіше втілюють риси постмодернізму. їм притаманні критичне ставлення до раціональних засад буття, розуміння неоднозначності та суперечливості світобудови, деструкція єдності, множинність як головна основа існування. У своїх творах М. Павич відмовляється від лінійного письма, при якому тексти зазвичай незмінні: вони охороняться,
Славу письменника першої величини, що відкрив нову главу в історії світової літератури, М. Павичу – відомому спеціалісту з класичної філології – приніс твір “Хозарський словник” (1983). Цей роман-словник, присвячений історії
У змісті роману “Пейзаж, намальований чаєм”, який має підзаголовок “Роман для любителів кросвордів” подано вказівки автора “Як читати роман горизонтально”, “Як читати роман вертикально”. У цьому творі читач, варіюючи комбінації сегментів тексту, має змогу встановлювати нові зв’язки між ними, наповнювати їх новим змістом, змінюючи початок і кінець роману, – впливати на долю персонажів.
Роман “Останнє кохання в Константинополі” з підзаголовком “Посібник з ворожіння” складено з 22 (0-21) глав, що мають назви карт Таро. Цей твір – своєрідна романтична інтерпретація карт Таро, де кожна карта стала окремим оповіданням. Проте з Таро пов’язана не лише назва глав, а й їх послідовність: від того, як ляжуть карти, комплект яких включено до книги, залежить рух сюжету й характер розв’язки. Розкладаючи карти, читач бере безпосередню участь у ство ренні тексту.
Структуру ще одного роману – “Шухляда для письмового приладдя” – ви шачає його назва. Відмикаючи одну за одною шухляди, де зберігається пакунок поштових листівок, пасмо волосся, глиняна люлька, судовий журнал, читач по трапляє в дематеріалізований простір із численними лабіринтами з часом, спря мованим від смерті до переродження. Відтворюючи шлях, пройдений головним героєм, читач приходить до розуміння глибинного смислу роману.
У післямові до збірки оповідань “Російський хорт” Павич говорить, що два оповідання в ньому знаходяться у такому тісному взаємозв’язку, що “на питап ня, поставлене в одному з них, можна одержати відповідь у другому, а прочитані разом вони утворюють третю історію”. Даючи підказку, що одне із оповідань на зивається “Варшавський ріг”, а питання, поставлене в іншому, звучить: “і хтось зараз забирає в мене мої спогади й присвоює їх собі?”, автор пропонує тим, хто побажає, віднайти й об’єднати ці два самостійні оповідання. “Цю двадцяту історію в збірці із дев’ятнадцяти оповідань письменник дарує щасливому дослідникові”, – говорить М. Павич.
Важко відмовитися від щедрого дарунку співтворчості, й тому кількість шану вальників цього незвичайного митця весь час неухильно зростає.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)