Нечуй-Левицький Іван Семенович Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом

Текст відтворено із видання Видавничої Спілки Українських учителів, друкарня Михайла Білоуса в Коломиї, 1910 рік.

1. Польські Посли у Хмельницького.

Рік тисяча шістьсот сорок девятий був дуже славний для Хмельницького і для цїлої України. Козацьке війско, розбивши поляків на Жовтих водах, під Корсунем та під Пилявою в Подольщинї з честю й славою верталось до дому. Про ті часи склав нарід пісню: Та не буде краще, та не буде лучше,
Як у нас на Вкраїнї:
Де не має ляха, де не має жида,
Не буде ізміни.

Після нового року Хмельницький прибув

до Київа. В Київі дзвонили в дзвони, стріляли з гармат. Велика сила народа вийшла на привитання Хмельницького. З цїлою козацькою старшиною Богдан в’їхав у Київ через давнї “3олоті ворота” князя Ярослава. Коло церкви святої Софії стріли його митрополит та духовенство, а студенти київо-могилянської академії співали йому вірші.

З Київа Хмельницький поїхав до Переяслава; сюди почали прибувати до його посли з сусїднїх держав. Туреччина, Молдавія, Волохи, Угри і Московщина прислали до його своїх послів: вони запобігали в його ласки, бо знали, що в його руках була сила; вони сподївались, що він, може,

незабаром стане гетьманом самостійної української держави. Турецький султан, Магомет четвертий, прислав до Хмельницького посла, Агу-Османа, для переговорів. Хмельницький просив турків, щоби вони дали йому поміч проти Польщі, а за те обіцяв платити туркам грішми що-року, як Україна стане самостійною державою, ще й віддати туркам частину Польщі по Люблин. Молдавський господар Лупула бояв ся своїх бояр і просив у Хмельницького війська собі до помощі. Хмельницький післав у Молдавію свого сина Тимоша. В Лупули була гарна дочка, Олександра і Богдан задумав висватити її за Тимоша.

Семигородський князь Степан Ракочі теж прислав свого посла і обіцяв разом з козаками наступити на Польщу. Після всїх приїхав і московський посол Унковський і привіз Богданові від царя дари. Тілько ще не було послів із Польщі. Хмельницькому дуже хотїлось, щоб чужоземні посли побачили, як горді польські пани просити муть ласки й мира в козаків, котрих переднїще мали нї за що. Ще в другій половинї сїчня король вислав з Варшави послів з бунчуком, патерицею[1] і гетьманською булавою для Хмельницького. Булаву віз старий воєвода Адам Кисїль, князь Четвертинський, і инші польські пани. Вони доїхали до річки Случі на Волинї і не могли далї їхати: повстання не вгамувалось ще; нарід по Українї не переставав робити своє дїло проти поляків. Хмельницький післав полковника Тишу з козаками, щоб вони провели послів і оборонили їх од народа. В пятницю, девятого лютого приїхали посли до Переяслава. Хмельницький з полковниками виїхав витати їх за місто. Перед ним несли бунчуки і червону запорозську корогву: чим він хотїв подражнити польських послів, натякнувши, що він і без королївської ласки давно вже вибраний за гетьмана козаками й народом. Він знав, що пани везуть йому гетьманську булаву. Польські посли в’їхали в місто і зараз поїхали на обхід до Хмельницького. Там вони застали чужоземських послів. Щоб покепкувати трохи з панів, Хмельницький оповістив їм, що буде приймати від них королївську грамоту і гетьманську булаву на майданї. Йому хотїлось насміятись із них перед чужоземськими послами і перед народом. Пани образились, але мусїли коритись. Десятого лютого в 12 годинї, опівднї, Хмельницький з церемонїєю вийшов на майдан. На йому була дуже дорога шуба з соболїв, крита гарною дорогою матерією. Гетьман був прикритий бунчуками. Кругом його стояли полковники з своїми булавами і вся козацька старшина. Козаки і нарід заняли майдани, вулиці, обсїли покрівлї на хатах. Тут стояли й чужоземські посли. Як вийшли королївські посли, козаки заграли на трубах та на бубнах. Кисїль, православний і українець, приступив до Хмельницького і держав в одній руцї королївську грамоту, а в другій гетьманську булаву, обсипану дорогими діяментами.

“Його світлість, найяснїйший король”, – почав Кисїль, – “посилає ясновельможному панови гетьманови й усьому запорозському війську свою королївську ласку”.

Тодї Кисїль подав Хмельницькому грамоту на гетьманство й булаву, – а другий польський посол – червону корогву з білим орлом. Хмельницький узяв те все і подякував. Грамоту голосно прочитали народови. Нарід закричав: “На що ви, Ляхи, принесли нам ті цяцьки? Знаємо вас! Хочете знов нас приборкати в неволю”. Полковник Джеджалик виступив на середину і промовив: “Хочете нас знов піймати, щоб ми знов надїли панське ярмо? Нехай злизнуть ваші солодкі дари! Майте ви собі свою Польщу, а Україна нехай зостанеться нам, козакам”. Після церемонїї Хмельницький запросив послів на обід. За обідом почала ся розмова про недавню колотнечу з поляками. Хмельницький гримав на панів і домагав ся, щоб йому видали Чаплинського і покарали князя Єремію Вишневецького, запеклого ворога козаків. Він нарікав, що і в той навіть час Ридивил і инші пани нападали на українські міста і вирізували людий.

2. Відповідь Хмельницького польським послам.

Так витали козаки польських панів. Нїчого було й думати про мир. Кисїль просив до себе Хмельницького на обід на другий день. Хмельницький з полковниками приїхав до його аж ввечері. Почала ся знов неприємна та нелюба розмова. Поглузувавши з ляхів, Хмельницький вернувся до дому. Другого дня Кисїль прислав свого свояка, князя Четвертинського, теж православного і родом українця, спитати Хмельницького, коли почнуцьця переговори.

“3автра буде справа й розправа”, – сказав Хмельницький, – “бо я саме тепер угорського посла виряжаю. А вам скажу просто, що з вашої комісії нїчого не буде. Війна почнецьця через три, або чотири тижнї. Переверну вас, всїх ляхів, до гори ногами і потопчу так, що опинитесь під моїми ногами, ще й турецькому цареви в неволю віддам. Я хоч собі мала людина, але так Бог дав, що я тепер єдиновладний самодержець український. З тим і йдїть. Завтра буде справа й розправа”.

Двайцять третього лютого Кисїль знов пішов до Хмельницького і почав йому говорити про переговори. Хмельницький відповів йому: “Шкода й говорити! Був час говорити, коли пани ганяли мене по Днїпру і за Днїпром, і як я бив ляхів і на Жовтих водах, і під Корсунем, і лід Пилявою. Тепер я вже доказав те, про що і не мислив; докажу ще й те, що замислив. Вибю з ляцької неволі цїлий український нарід. Двісті, триста тисяч війска буду мати. Орда стоїть на готові. Доволі буде мінї землї по місто Холм, по Львів та по Галич. А ставши над Вислою, скажу ляхам: “сидїть, ляхи! мовчіть, ляхи!” Не зістанецьця нї одного польського князя, нї шляхтича на Українї”.

Промовляючи ті слова, Хмельницький зскакував з місця, тупотїв ногами, скуб себе за волосся. Польські посли здеревенїли, слухаючи ті слова.

Після такої мови, польські посли пішли до дому. Хмельницький не звелїв їх пускати до себе, і вони стали боятись, щоб їх не згубили з світа. Але они впросили Виговського, щоб він встоював за їх перед гетьманом. Хмельницький знов покликав їх до себе і витягнув з під килима, що ним був застелений стіл, лист.

Там були написані постанови згоди з Польщею: а між иншими постанови, щоб запорозське війско на цїлій Українї мало свої давні вільности, щоб жидів вигнати з усїєї України, щоб козацький гетьман держав справу тілько з королем, а не з панами; щоб на Українї і Білій Руси воєводами та каштелянами було настановлено тілько українців православної віри; щоб київський Митрополит мав перше місце після католицького митрополита в варшавському сенатї і т. ин. Посли прочитали постанови і тілько плечима здвигнули. Після таких переговорів та умов комісарі; чи посли, виїхали з Переяслава. Вони казали, що Хмельницкого полковники сичали та шипіли на поляків, неначе гадюки, і знали, що не буде мира між поляками й козаками.

3. Козацькі загони.

В той час, як польські посли їздили на переговори про умови мира до Переяслава, Ян Казімір коронувався в Кракові на польського короля і зїмою в сїчнї зібрав сейм. Сейм постановив зібрати військо і післати його на Волинь проти козацьких загонів. Десять тисяч польського шляхецького війська пішло на Волинь і стало під Константиновом, козацькі загони лютували на Волинї, як і переднїще. Ватажок Гарасько взяв Острог, вирізав чотириста жидів та ляхів і прогнав з Острога дїдичку, унуку славного князя і щирого ураїнця Константина Острожського, Анну-Алойзу, котра вже сполячилась і пригноблювала українцїв. Кривоносенко збунтував Полїсся. Третїй козацький ватажок, Донець, завоював Заслав. Польське військо ходило зпід Константинова загонами, чи ватагами, і розбивало козаків. Поляки взяли Звягель на Волинї і вирізали українців, потім взяли Бар на Подолї, напали на Шаргород і вирізали українців у Гусятинї. Вертаючись до Варшави, Кисїль заїхав у свою маєтність, у волинське село Гущу. Шістьсот козаків ввірвалось у Гущу, і Кисіль ледви втїк від них. Такий то був той мир між поляками й козаками, про котрий клопотались польські посли в Переяславі.

4. Козацькі полки на Українї.

Весною Хмельницький розіслав листи по цїлій Українї і закликав всїх вставати на Польщу.