“Народність художньої прози Бориса Грінченка”
Селянська маса, яку показує Борис Грінченко, аморфна, нерішуча у відстоюванні власних прав. “П’яніючи, галасуючи, точачись і лаючись, вона забувала про те, що сама себе віддавала в попихачі кожному, хто хотів нею попихати…”, – болісно узагальнює автор. Одверто говорить письменник про затурканість селянства, невміння розібратися в причинах свого бідування, зрештою, небажання постояти за себе, врахувати ті гіркі уроки, які повсякчас давала йому доля.
Кожен селянин намагався вибитися в “хазяїни”, проте шлях до кращого майбутнього
Грінченко розкрив страшну владу землі над селянином, яка не раз, як свідчить творчість багатьох європейських письменників, штовхала людину на злочин.
Отже,
Свої соціальні, національні, моральні-етичні ідеали письменник втілює в образі мудрого, совісного працелюба й книголюба Зінька, адже ж, за переконанням Б. Грінченка, українська книжка має формувати “народну свідомість”, підтримувати дух людини, а отже, й виховувати рідний народ, який повинен піднестися до рівня цивілізованих націй, стати “народом мужнім, смілим, свідомим своїх сил, певним у своїх надіях на ліпшу будучину”. Це була та політична програма, яку сповідували й інші демократичні діячі. Дуже яскраво вона втілена Франком у пролозі до поеми “Мойсей”.
Шуканням української інтелігенції свого місця в суспільному житті присвячені повісті “Сонячний промінь” та “На розпутті”. Грінченко намагався створити позитивні образи інтелектуалів, але правда життя підказувала йому, що українська інтелігенція ще не виробила “певних ідеалів”, про що промовисто свідчить назва другої повісті – “На розпутті”.
Таке становище Борис Грінченко успішно змінював разом з іншими діячами української культури. Уся його праця підпорядковувалася завжди одному завданню – розбудити свідомість українців, піднести їх людську гідність, спонукати до роботи розуму й душі.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)