Народні думи
“Думи – безсмертні пам’ятки, створені генієм самого народу” (І. Франко).
Думи – великі пісенно-розповідні Твори переважно героїчного змісту про важливі історичні події (найчастіше про боротьбу українського народу проти іноземних загарбників). Близькі до історичних пісень і билин за тематикою, але пісня виконується співом, дума і билина речитативом (проказуванням) під супровід кобзи, бандури чи ліри. Дума, на відміну від пісні, має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування; більша за обсягом,
Думи з’явилися
Тематика народних дум:
– страждання невільників у турецькій неволі (“Невольницький плач”);
Втеча невольників у рідний край (” Маруся Богуславка”, “Про втечу
Прославляння воїнів-козаків вірних захисників рідного краю, борців проти турецько-татарських загарбників (“Дума про козака Голоту”, “Дума про СамІйла Кішку”);
– прославляння героїв національно-визвольної боротьби українського народу проти поль сько-шляхетського поневолення (“Іван Богун”, “Хмельницький і Барабаш”, “Корсунська перемога) тощо;
Порушення проблем моралі, людських взаємин (соціально-побутові) (“Бідна вдова і три сини”, “Дума про сестру і брата”, “Прощання козака з родиною” та ін.). Структура думи:
Заспів (зачин, “заплачка”);
Основна розповідь;
Закінчення (“славословіє”), Дума ділиться на інтонаційно-смислові тиради.
(Тирада – мовний період обсягом від двох до восьми рядків, об’єднаних римою.) Урочистий, піднесений стиль дум посилюється прийомом ретардації. (Ретардація уповільнення розповіді, що забезпечується частими повторами цілих фраз.)
Відомі Українські кобзарі: Остап Вересай, Михайло Кравченко, Іван Крюковський, Андрій Шут, Іван Стрічка та ін.
Науковий термін “дума” вперше запровадив Михайло Максимович у першій половині XIX ст. Перші публікації дум здійснили М. Цертелєв, П. Лукашевич, А. Метлинський, П. Куліш, М. Максимович.
“Хмельницький та Барабаш” (Народна дума) У Творі протиставляються образи Богдана Хмельницького і Барабаша: Барабаш думає лише про сите життя і свою вигоду, Хмельницький дбає про волю рідного народу. Хмельницький прагне об’єднати всі сили народу для боротьби за визволення України, захисту її самостійного державного існування. Барабащ прагне зберегти заради власних вигод панування крулевської Польщі на українських землях.
Да вже тоді пан Барабаш, гетьман молодий, Нехороші мислі собі має… “Нащо нам королевські листи читати? Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати? Нащо нам за віру християнську Достойно-праведно стояти? Лучне нам з ляхами, з мостивими панами, Хліб-сіль з упокоєм вічний час вживати”, Дослівне повторення наведених останніх шести рядків є в думі широко застосовуваним художнім засобом, метою якого є підсилення основної думки твору.
Головна думка – зрада “своїх” для народної справи страшніша за будь-якого зовнішнього ворога.
У думі виправдовуються жорсткі дії Б. Хмельницького стосовно черкаського полковника Барабаша. (Факт страти Істориками не зафіксований, але в думі цілком виправданий, бо, за законами народної моралі, відступництво – непрощенний гріх, за який людина має бути обов’язково покарана).
“Ей, куме, куме Барабашу, гетьмане молодий! Як будеш мені сими словами досаджати, Да вже я не зарікаюсь тобі з пліч, як галку,
Голову зняти, Жону твою з дітьми живцем забрати,
Турському салтану в подарунку одіслати”. Як так зговорив, то бардзе добре і вчинив.
У кінці твору прославляння дій Б. Хмельницького, віра у вічність існування христи янських законів на українській землі, звільненій від зовнішніх ворогів.
Да вже тоді пан Хмельницький гетьманом став,
Да вже Козаки, друзі-молодці, добро дбали, –
І стиха словами промовляли:
“Ей, пане, пане Хмельницький Богдане Зиновію,
Наш батю, полковнику чигиринський!
Дай, Господи, щоб ми за твоєї голови пили й
Гуляли, А неприятеля под нозі топтали, А віри християнської на проталу в вічний час
Не подали!” Да вже тоді вони померли, А їх слава не помре й не поляже.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)