Народні балади
Народна балада – це ліро-епічний твір з драматичним напруженим сюжетом, у якому розповідається про події з особистого, родинного та громадського життя. Нерідко в баладі наявні елементи фантастики та героїка. У баладному творі дійсність постає переважно крізь призму драматичних і трагічних подій з особистого життя персонажів. Сюжет балади несе в собі повчальну, моралізаторську настанову. Нерідко вона посилюється окремими повчальними узагальненнями (частіше кінцівками, рідше зачинами). Оповідь у баладі динамічна, драматизована, зосереджена
Українські
Українські балади різноманітні за тематикою. Вони об’єднують твори про трагічні випадки з особистого й родинного життя та про драматичні суспільні й історичні події. Значна частина балад змальовує дошлюбні взаємини і драматичні епізоди, пов’язані з коханням. Родинно-побутові балади розкривають традиційну сферу сімейних відносин з її моральним устроєм та стереотипами. Балади на історичну тематику близькі до історичних пісень, однак вони не ставлять за мету відобразити певну подію, а зосереджуються на вираженні емоцій, викликаних цією подією. Окремі балади звертаються до соціальних сторін народного життя. За своєю внутрішньою організацією вони наближаються до соціально-побутових пісень.
Українські балади у творчості Коцюбинского передають багатий колективний моральний досвід, розкривають спектр народних поглядів на кохання та дошлюбні взаємини, в лірико-драматичному ключі осмислюють усі етапні моменти людського життя. Не дивно, що баладний матеріал знайшов широке використання в художній літературі. Митці слова звертаються до балад не лише за темами, сюжетами й мотивами. Балади приваблюють значним духовним і пізнавальним потенціалом, оскільки несуть чимало цінної інформації про своєрідність національного характеру українців.
Ліричними піснями називають фольклорні твори, які віддзеркалюють психоемоційну сферу народного життя. Генетично вони пов’язані з обрядовою лірикою, однак як самостійний жанр сформувались значно пізніше – у XVI ст.
Лірична пісня найчастіше має монологічну будову, хоч іноді припускає використання діалогу. Ключовим композиційним прийомом ліричної пісні виступає психологічний паралелізм, що передбачає зіставлення людського життя з явищами природи. Картина природи в цьому випадку має символічний зміст – вона підпорядкована розкриттю психологічного стану героя. Нерідко психологічний паралелізм подається на початку пісні, однак у деяких випадках він може поширюватись на весь твір. У ліричній пісні використовуються також близькі до паралелізму народні порівняння. Символіка ліричних пісень досить різноманітна, щоправда, вона, як правило, передає два загальні значення – горя і щастя. До поширених у ліричних піснях художніх прийомів належать також постійні епітети, персоніфікація, гіпербола.
Ліричні пісні прийнято поділяти на дві великі групи: суспільно-побутові та родинно-побутові. У свою чергу суспільно-побутові пісні поділяють на козацькі, чумацькі, кріпацькі, рекрутські та солдатські, наймитські і заробітчанські. У козацьких піснях передаються ліричні переживання, пов’язані з боротьбою проти загарбників, уславлюється героїзм та патріотизм українського козацтва. Чумацькі пісні пов’язані з життям та побутом людей, які за своєю професією мусили нерідко під час тривалої подорожі долати небезпечні випробування. Далека дорога, хвороба, сум за домівкою, турбота за рідними,- усе це знаходило вияв у чумацькій ліричній пісні.
У кріпацьких піснях відображені переживання людей, змушених відбувати панщину, з гірким драматизмом передається їхнє гостре усвідомлення свого підневільного стану. Рекрутські та солдатські пісні в ліричному тоні осмислюють загрозу тривалої військової служби, розлуку з родиною, епізоди перебування у війську. Примусова військова повинність сприймається героями цих творів відверто негативно, як нещастя, що ставить хрест на майбутньому людини. У наймитських і заробітчанських піснях змальовано переживання людей, які через матеріальні нестатки змушені марнувати своє життя і здоров’я на важких роботах у чужому господарстві.
Родинно-побутова народна лірика тематично об’єднує пісні про кохання та жіночу долю. Пісні про кохання становлять кількісно найбільшу частину родинно-побутових творів. Закоханість, переживання розлуки, туга і сум за коханою людиною – такими є основні мотиви цих пісень. Пісні про жіночу долю розкривають переживання родинних взаємин, змальовують становище невістки. в чужій родині, нерідко висловлюють розчарування жінки в її надіях на подружнє щастя. До родинно-побутової лірики відносять також удовині та сирітські пісні – Гостиная старой дамы.
У ліричних піснях знайшли відображення найрізноманітніші прояви української народної душі. Героям цих творів властиві краса й духовне багатство, здатність до щирих і глибоких переживань. Народна лірика стала важливим джерелом становлення й розвитку цілого ряду ліричних жанрів художньої літератури.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)