Народна драма: виклад добутку “Цар Максиміліан”
Дія драми звичайно відбувається в будь-якій кімнаті, навіть у селянській хаті. Посередине кімнати із крісел споруджується трон для царя, до нього – “корона, скіпетр і держава на золотому блюді”.
Явище 1
Виходить Скороход. Він ішов дуже швидко й задихався. Скороход повідомляє, що його надіслали з контори пануючи, щоб приготувати місце для царського трону. Прощаючись, Скороход повідомляє, що зараз вийде цар. На сцені з’являються сенатори, царська варта й воїни
Явище 2
Входить цар Максиміліан. Він високий, носить бороду,
Явища 3 – 5
Цар Максиміліан наказує пажам привести
Явище 6
Один з пажів доповідає, що вони виконали царський наказ і привели “вселюб’язного сина Адольфа”. Цар Максиміліан
Тепер вийдете з око моїх (Пажі йдуть), Адольф (увесь час на колінах) Про всемилостивейший государ И преславний Максиміліан-цар, Вселюбезнейший мій батько, панотець, Б’ю тобі чолом про сир^-сирові-сиру-матінки-сиру землю Навіщо люб’язного твого сина Адольфа призиваєш Або що робити йому велиш? Цар Максиміліан Люб’язний Адольф, син мій, Не радісний мені нині прихід твій: Нині я від слуги сповістився, Що ти від наших кумирических богів відступився И їм змінюєш, А як нових потай почитаєш Страшися мого батьківського гніву И поклонися нашим кумирическим богам Адольф (не встаючи з колін) Я ваші кумирические боги Піддаю під свої ноги, Я вірую в добродії Ісуса Христа, Зображую проти ваших богів знамення хреста И міщу його святий закон
Цар Максиміліан від таких слів розгнівався не на жарт: тепер Адольфне може стати спадкоємцем престолу, а повинен піти в служіння своєму закону. Цар знову голосно кличе пажів
Явища 7 – 8
Максиміліан велить пажам повести свого непокірливого сина в темницю. Відкриваються двері, у ній показується Богатир велетенського росту, оголює шаблю, повільно йде до трону пануючи Максиміліана. Підійшовши до трону, Ьогатирь зупиняється, ударяє списом об підлогу й говорить, що цар Максиміліан творить несправедливий суд над Адольфом. Богатир – посол Римський і хоче говорити із царем Максиміліаном. Цар дозволяє йому продовжувати зухвале мовлення. Богатир називає царя “варваром і душегубцем”, що може погубити душу Адольфа. Усі жалують юнака, горюють про нього, уважають його теперішнім героєм. Богатир призиває царя Максиміліана змінити своє рішення. Цар, поза собою від гніву, кричить, тупотить ногами, і жене посла з око своїх. Богатир прощається із царем і загрожує йому повернутися знову, щоб помститися за Адольфа
Явища 9-13
Цар Максиміліан знову призиває вірних своїх пажів, посилає їх у темницю за своїм непокірливим сином. Пажі приводять Адольфа. Адольф наближається до трону й стає на коліна. Адольф смиренно запитує батька, навіщо той викликав сина й що наказує йому робити. Цар Максиміліан цікавиться, чи передумав Адольф, чи не лякає його в’язниця голодна, чи стане знову вірити він правильним богам. Але Адольф твердо відповідає, що старих богів “піддає під свої ноги”. Цар Максиміліан у сильному гніві, він кричить на сина, обіцяє йому суворе покарання за непокору. Потім призиває Скорохода й велить йому привести коваля. Цар велить ковалеві закувати непокірливого сина в кайдани. Коваль не вірить своїм вухам, робить вигляд, начебто не розуміє наказу, потім відмовляється взяти монету за роботу й, нарешті, знехотя виконує наказ. Закованого в кайдани Адольфа ведуть пажі. Прощаючись із грізним батьком, Адольф співає тужливу пісню. Цар залишається сидіти в смутній замисленості
Явища 14-15
Перед царем з’являється Велетенський лицар. Голосно стукаючи зброєю й без усякої поваги до царя, вона кричить в усі горло про свою рішучість боротися проти несправедливого царського суду: Розгніваний цар Максиміліан жене ладь зухвалого лицаря, знову призиває до себе вірного Скорохода й велить йому покликати Онику – воїна
Явища 16-19
Оника – воїн (величезного росту, у панцирах, у шоломі й в іншім озброєнні підходить до трону, потрясає зброєю…) Цар Максиміліан знову кличе вірних своїх пажів і велить їм привести сина Адольфа. Пажі приводять непокірливого сина. Адольф змучений, у ланцюгах, ледве рухається, говорить тихим голосом, жалісно. Він падає на коліна й запитує царя-панотця, зачем-ді той знову призиває його. Цар Максиміліан допитує: чи одумався Адольф, чи злякала його майбутня болісна смерть. Адольф коштує на своєму: верую-ді в Ісус Христа, “який створив небо й землю”. Цар Максиміліан у гніві кричить на сина, велить зрадити його злої смерті. Знову кличе Скорохода й віддає йому наказ привести Брамбеуса-рицаря.
Явища 20 – 21
Брамбеус привітає пануючи, бажає йому довгого років і здоров’я й запитує, навіщо цар Максиміліан покликав його до себе й у чому складається наказ. Цар показує на Адольфа, що коштує, покірно схиливши голівоньку на плечі, і велить Брамбеусу відразу, на очах батька, убити юнака. Брамбеус не може повірити; він переляканий, раз у раз поглядає на царя й Адольфа, просить царя не давати йому такого наказу. За сто п’ятдесят років життя Брамбеус не погубив ні єдиної людини й тепер, коли став старий, не хоче брати такого гріха на душу:
“Коли юнацька гаряча кров бризне на мою сиву голову, То я й сам повинен смертию померти!”
Явища 23 – 26
До царя приходить Оник-воїн і доповідає, що він переміг всіх басурман, урятував від злої смерті пануючи. Цар відплачує хвалу Ониці, призиває Скорохода, що скликав лицарів славити Онику. Раптом цар бачить на порозі бабу. А баба, направляючись до царського трону, і говорить:
“Я адже не баба, Я адже неп’яна, Я є смерть твоя вперта”.
Злякався цар Максиміліан, устав із царського піднесення й благає воїнів захистити його від смерті. Воїни намагаються захистити свого царя, перепиняють дорогу Смерті, але вона махнула косою, і вся зброя воїнів посипалася. Підходить Смерть до трону й велить цареві Максиміліанові випливати за нею. А той молить стару дати йому ще три роки, щоб небагато пожити й поцарствовать. Смерть не дає цареві й року. Тоді цар просить дати йому ще три місяці пожити й поцарствовать. Ні Смерть не дає йому й місяця. Цар Максиміліан молить дати йому хоча б три дні, але Смерть не дає йому й трьох годин. Ударила вона пануючи гострою косою по шиї, він і впав
Явище 27
Скороход виходить на середину й звертається до глядачів:
“От, почтеннейшая публіка, Фіранка закривається, И приставленье все кінчається, А акторам з вас на чай покладається”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)