Толстой у романі ” Війна і мир” розкрив власний погляд на проблему особистості, її роль в історії та на саму історію. На його думку, історична подія формувалась зовсім не видатною особистістю, яка, за Гоголем, була провідником Розуму і перша зрозуміла головне, недоступне іншим. Толстой вважав, історична подія складається як сума однаково спрямованих мільйонів воль, які стосувались цієї події. Отже, велику роль в історії відіграє сам народ, здійснює своє право вибору.
Щоб довести свою думку, письменник показує образи Наполеона, Кутузова
і Олександра І, а також головні образи та сотні епізодичних, через життя, по яких пройшли історичні події. Толстой підкреслює, що народ є цілісною єдністю, що грунтується на міцних вікових культурних традиціях. Він розрізняє поняття “народ” і “юрба”, що тримається на агресивних егоїстичних поняттях. Людина, що очолює “юрбу”, позбувається, на думку письменника, вважатися героєм, як і видатною особистістю. До таких він відносив Наполеона. Толстой відмовляє Наполеону у праві на особисту роль в історії, а також у величі.
Чому? Тому що вважав його уособленням егоїзму й індивідуалізму. Письменник
визнає право бути героєм за Кутузовим – як утіленням народної поезії. Адже він не вважав себе кимось особливим, він просто виконував свій святий обов’язок – захищав Батьківщину у міру своїх сил, військового таланту, розуміння народу. Він добре розумів кожного свого солдата, бо найбільшим багатством цього негероїчного старого, напевне, була людяність. Тому Толстой і категоричний у своєму присуді: “Немає величі там, де нема простоти, добра і правди”. Навіть коли здається, що Кутузов зовсім не діє, це не так. Просто цей полководець діє підкреслено інакше, ніж Наполеон. Адже в нього інші завдання й інші переконання. А головне – живий зв’язок із народом, інтереси якого представляє. Досить згадати, як було ухвалено запросити очолити військо Кутузова: він був “свій”, на відміну від доброго полководця Барклая де Толе, який був чужий для російського народу.
Отже. Толстой, аналізуючи проблему народу й особистості, висловлює позицію, протилежну європейській концепції героя. Бо письменник вважає, творець історії – народ, і тільки та особистість може вважатися видатною, і виражає інтереси народу.
