Нарис про добутки Л. А. Кассиля
У першій повісті Л. А. Кассиля “Кондуїт і Швамбрания” вони – головні герої. Оська – вигадник, плутаник, однак достроково прийнятий у школу з резолюцією завідувача: “Прийняти за розумові здатності”. Різнобічна обдарованість Лева Кассиля виявилася вже в гімназії: вихований в інтелігентній сім’ї, він з дитинства добре грає на піаніно, з успіхом вивчає іноземні мови, прекрасно малює, сильний шахіст, здатний математик
Однак особливо він любить складати різні історії, а в 9 років написав свій перший вірш. Л. А. Кассиль згадує
Тринадцятилітній Леля Кассиль і троє його друзів організують у ній літературні вечори, доповіді, керують літературним кружком, редагують, видають рукописний журнал “Смілива
Так почалася літературна творчість, що стала справою життя й самим життям Л. А. Кассиля. Перше оповідання було опубліковано в 1925 році. Потім – два роки самостійного вчення-писання для себе, “у стіл”. В 1927 Лев Кассиль одержує визнання як професійний журналіст і все подальше життя треба завіту В. В. Маяковського: “Не відвертайте носа від газети, Кассильчик!” Співдружність роботи над художніми творами з публіцистикою, за участю в суспільній, науковій діяльності – одна з характерних рис його творчої біографії. Він брав участь в іспитових перельотах нових літаків і дирижаблів, на одному йз яких ледве не загинув
Спускався в перші шахти московського метро, що будувався. На теплоході плавав в Іспанію під час нападу франкистов на Іспанську народну республіку. Проводжав в історичний переліт Чкалова. Першим зустрічав на границі О. Ю. Шмидта, що вирвались із льодового полону. Дружив із Ціолковським, листувався з ним до останнього дня життя великого вченого. Спрага все довідатися й по можливості все побачити самому завжди супроводжувала Л. Кассилю, визначала темп і розжарення його життя. Як ніхто іншої, розумів він хлопчиськ, цих “найперших двигунів прогресу”, як написав Кассиль у нарисі – етюді “Хлопчиська”: “Про хлопчиська! Докучливі, нестерпні, обожнені хлопчиськи! Хвала вам! “Хлопчиськ радісний народ” – от як сказав про вас Пушкін. Ви – веселий вітер, що розправляє зморшки на чолі миру, що тягне в нове й висвітлює пам’ять про те, якими ми були самі вотрочестве.
Птаха, звірі, кораблі, автомобілі, літаки, футбольні матчі, людожери, виверження вулканів, фази місяця й поспевания кавунів на найближчому баштані – всі вас стосується, хлопчиська”. У лютому 1950 року, потім, через 10 років, у тім же макаренковском кухлю, звертаючись до студентів Московського педагогічного інституту, Кассиль заявив: “Вони совість суспільства й тому нестерпні, як усяка вимоглива совість”. Нарис “Хлопчиська” з’явився 12 лютого 1960 року в газеті”Вісті”. Слова ці згодом перетворилися в переконання багатьох, хто слухав письменника, і підтверджувалися досвідом учительської праці, цивільними вчинками: “И якби сьогодні мене запитали, що саме головне у вашій Творчості як майбутніх учителів, я б сказав: викладати, виховувати, спілкуватися із хлопцями, тобто жити в учнях і для людства так, щоб з вами було хлопцям весело, цікаво, здорово! (виділено Л. А-Кассилем). І якщо у ваших силах, і в спортивні ігри грайте з дітьми. І фантазуйте разом. І в походи разом ходите
И нескінченні історії разом придумуйте. І не бійтеся частіше їхати в країну Швамбранию. Дітям це необхідно, як літня річка! І тимуровские справи разом затівайте. І не бійтеся побільше жартувати. Важливо, щоб жоден урок не був нудний, щоб і зміни проходили в школі весело, щоб підручники будили спрагу знання… А ще я хочу, щоб ви не боялися романтики
Щоб уміли створювати врочистість хвилини мовчання на лінійці й роздумливій мрійності тиші в багаття. Бійтеся все це опошлити й “заскучнить!”.
А ще я хочу з вами помріяти про той день, коли ви станете досвідченими, але не утомленими від своєї праці, ім’я якому – людинознавство, людьми, чи майстрами не самої складної професії на землі, коли ви станете митецькими майстрами. До речі, ви не думали про те, що таке повне, доконане мистецтво? Здається, що найбільше коротко його можна визначити так: почувати, знати, уміти!” У цьому жагучому мовленні письменника-педагога, що присвятив своє життя дітям, – програма діяльності й сучасного вихователь^-вихователя-вчителя-вихователя. “Самим головним, безповоротно вирішальною подією” у своєму житті Кассиль уважав зустріч із Маяковським. Йому починаючий письменник і приніс (1929) свою першу повість “Кондуїт”.
Маяковський опублікував уривки з “Кондуїту” у журналі, що редагує їм, “Новий ЛЕФ” і порадив надрукувати всю повість у журналі “Піонер”. Після виходу “Кондуїту” Кассиль стає постійним кореспондентом журналів “Піонер”, “Мурзилка”, газети “Піонерська правда” і продовжує роботу над “Швамбранией” (1931). На I Всесоюзному з’їзді радянських письменників (1934) С. Я. Маршак назвав дилогію “Кондуїт” і “Швамбрания” одним із кращих добутків “великої літератури” для маленьких. В автобіографії “Уголос про себе” Кассиль пише: “Я задумав написати свою першу книгу про те, як звалилася стара школа, як ми самі вивчили все, що нам не хотіли пояснити вклассе.
У мені ще була свіжа образа за дитинство, утиснуте в графи гімназичного штрафного журналу “кондуїту”. Сам письменник бував занесеним у кондуїт навіть за відвідування (разом з мамою, удень!) кондитерській, тому що це було заборонено в гімназичному уставі. У цьому страшному для дітей і секретному журналі записи робилися тими наглядачами й викладачами, яких Кассиль визначили як ” Мертві душі “. Зробити запис у кондуїті – єдине захоплення директори гімназії, від лютої холодності якого всі ціпеніли: “Найбільше на світі Риб’яче Око любило муштрування, тишу й дисципліну. Він ніколи не кричав. Голос у нього порожній, безбарвний, як бляшанка для консервів. Усюди, де він з’являвся, будь те клас або вчительська, стихали розмови. Ставало задушливо. Хотілося відкрити кватирку, голосно закричати”. У статті “Не просто так” (Піонерська правда. – 1933. – 3 березня), пояснюючи спрямованість і принцип відбору художніх засобів, Кассиль підкреслював своє прагнення до тому, “щоб книга розповідала не тільки про загибель гімназії, але й відбивала неминучість загибелі всього царського режиму”.
Для художнього втілення цього завдання письменник удався до своєрідних сюжетних-композиційно-сюжетних рішень, що ведуть із яких є принцип двуплановой подачі матеріалу. Реалістичні події, що становлять фабулу, відбуваються в період з передодня першої світової війни до 20-х років. Дія розгортається в закутковому приволзькому містечку Покровске, головні герої цього багато в чому автобіографічного добутки – хлопчики з докторської сім’ї Леля й Ося. Для заповнення фантастичного шару повести Кассиль винахідливо, часом витончено залучає самозабутнє захоплення дітей книгами, їхньої гри, що вигадливо відтворять у реальному житті улюблені книжкові ситуації. Так, хлопчики видумали “гру на все життя” у країну Швамбранию.
Склали її історію, визначили географічні особливості, населили персонажами улюблених книг. У це коло ввели себе й установили оригінальний державний лад відповідно до власних подань про добро й зло. Ця гра була для дітей не просто захоплюючим, зовсім незалежним від дорослих заняттям. Поступово ігрова діяльність перетворилася в психологічний стан
(2 votes, average: 4.00 out of 5)