Найважливіші історичні відомості про Україну
Є дві основних форми запечатления історичної пам’яті: документальна хроніка й міф. Міф – це ідеалізоване або суб’єктивне подання про який-небудь історичний факт або особу. Парадоксальність ситуації з українською історією в тім, що в масовій свідомості не тільки відсутня об’єктивна інформація про ряд історичних подій, а й “місцеві” міфи витиснуті чужими, іноземними. Так про це сказав ще Шевченко:
…Добре, брат, Хто ж ви такі?
Нехай скаже німець. Ми не знаємо.
Німець скаже: “Ви моголи”. “Моголи! Моголи!”
Золотого
Німець скаже: “Ви слов’яни. Слов’яни! Слов’яни!
Знаменитих прадідів великих
Правнуки погані!
З подій, які походили від початку християнської ери на території сучасної України, можна виділити, наприклад, період Київської Русі, козацьку епоху. Наші батьки звикли до такого визначення: “Київська Русь – колиска трьох братніх народів”. Але при старанні виділення властиво українських елементів у давньоруській культурі виникає маса заперечень, мов, Русь-Те Київська, але все-таки Русь, а не Україна якась! Маса похідних від цієї позиції аргументів
Незважаючи на це козацтво було армією, про володіння якої мріяв кожний монарх миру. Саме вони були буфером між турками, татарами і європейськими державами. “Моральна особа” козаків аж ніяк не є ідеальним, однак сучасним українцям непогано було б повчитися козачої витривалості, хоробрості, побутовій невибагливості, мужності, товариськості. У цей же час – XVII і XVIII сторіччя – відбувається розквіт культури українського барокко. Релігійна й світська Література, історичні хроніки, наукові трактати, церковна й мирська архітектура, театр – у всіх цих сферах людської діяльності того часу ми знаходимо голосні досягнення, які завершилися в “харизматичній” особистості й культовій Творчості Григорія Сковороди. Мислитель світового рівня, він вніс гідний вклад у скарбницю людської мудрості.
Сьогодні існує думка, що якби українці у світовій свідомості асоціювалися не із Шевченко, а зі Сковородою, то подання про нас із боку іноземних інтелектуальних елит було б іншим, і аж ніяк не в гіршу сторону. Шануємося, тому що ми того гідні. Якщо ми не будемо цінувати самі себе, цього не буде робити ніхто