На які особливості поезії А. А. Фета вказував Л. Н. Толстой, що відзначав “ліричну зухвалість” поета?

На сайті вміщені всі матеріали для написання шкільних творів з рідної мови, української та зарубіжної літератур: зразки кращих творів, різноманітні плани та цитати, які можуть стати епіграфами. Усе це допоможе окреслити структуру та зміст майбутнього твору.

Серед величезної кількості поетичних голосів Рісці останніх двох сторіч голос Панаса Фета дотепер звучить свіжо й своєрідно. Це класик нашої поезии. Недарма Л. Н. Толстой, багато років дружив з Фетім, дивувався його поетичної зухвалості, властивим тільки великим поетам Дійсно, Фет

умів дивитися на мир, начебто бачачи всі вперше. Він відчував будь-яке скороминуще почуття, повсякденне переживання у всієї його виняткової красоте.

У вірші “Я чекаю… Солов’їна луна… ” поет говорить тільки про очікування, увесь світ навколо – це його очікування Творця не цікавить розв’язка: предмет або результат очікування. Очікування, томління – от і цюжет, і тема, і єдиний зміст вірша.

Критики ім’я Фета водрузили на прапор “чистого искусства”, цінуючи “весняне почуття”, майже первісну свіжість відчуття. Особою “ліричною зухвалістю” були поетичні експерименти

Фета. Знамените стихотворение “Шепіт, боязке диханье…

” (1850) написано без єдиного дієслова. Поети наступних поколінь – модернисти, символісти – уважали Фета своїм учителем, майстром багатомірного зору (“те ластівка мигне, то довга вія”). Для Фета в поетичному відкритті полягала сама суть лірики. Поезія його надихала й вела як чисте мистецтво. Він завжди розрізняв життя й поезію, і в житті був абсолютно не схожий на свої вірші.

І хоча говорять, що поезія – доля молодих людей, “муза” Фета була йому вірна до самої старості. Збірники “Вечірні вогні” стали кращим з написаного поетом. Вогонь поздйого Фета – це світоч спогаду, полум’я любові, жар серця, світло зірок, вогні космосу. Але головний вогонь – той, що укладено Творцем у груди людини, він “сильней і яскравіше всієї вселеної”, перед ним навіть сонце лише “мрець із палаючою особою” (“Не тим, Господь, могуч незбагненний… “, 1879).

Тільки про цей вогонь пошкодує поет, залишаючи цей мир. Могутність своєї лірики Фет розумів ясно: вірші – відкриття, а не необдуманість. Вірші Фета дивно сміливі. Автор почував, що людям не вистачає слів, що слова бідні й недосконалі А його вірші були музикой і магією. Це відвага перед Богом, що, як відомо, створив мир Словом


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

На які особливості поезії А. А. Фета вказував Л. Н. Толстой, що відзначав “ліричну зухвалість” поета?