Мрія Радищева про майбутнє Батьківщини
Революція – найвище вираження творчих можливостей народу. Саме тому в Городні мандрівник звертається із прямим закликом до кріпаків підняти повстання. Цей заклик до заколоту повний великої радісної віри в перемогу народу, у створення їм самотужки нової державності, нової культури, “народним правлінням пристойних”. От ці натхненні слова мандрівника: “ПРО! якби раби, тяжкими узами обтяжені, яряся в розпачі своєму, розбили залізом, вільності їх перешкоджаючої, глави наші, глави нелюдських своїх панів і кровию нашею почервонили ниви
…Відгримлять роки революції, і народ створить свій уряд. “Незабаром би із середовища їх исторгнулися великі мужі для заступлення побитого племені”. Інтереси народу, турбота про його благо – от що буде предметом їхньої уваги.
Вірячи в революцію, Радищев на основі вивчення реальних умов сучасної йому Росії твердо знав, що ще немає потрібних обставин, що ще “не прийшов час” славної перемоги. Тому, воістину пророчо він писав в “Подорожі”: “Не мрія це, але погляд проницает густу завісу часу, від очей наших майбутнє що приховує; я зрю крізь ціле століття”. Пушкіна, що добре знав “Подорож з Петербурга в Москву”, справедливо назвав його “сатиричною відозвою до збурювання”. У своїй заколотній книзі Радищев ідейно осмислив колосальний досвід народу в його невтомній багатовіковій боротьбі за свою волю, висловив віру в неминучу перемогу російської революції. Революційні переконання письменника визначили його художнє новаторство в зображенні російського життя й російського народу. От чому ця книга була потрібна російським людям і борцям за волю й письменникам. Перетворивши жанр “подорожі” у своєрідний виховний роман, Радищев зробив художнє відкриття. От чому багато письменників, і насамперед Пушкін і Гоголь, по-своєму оцінили й сприйняли досвід Радищева. У романі “Євгеній Онєгін” з’явилася глава “Подорож Онєгіна”, що повинна була зіграти важливу роль в ідейному відродженні головного героя роману. Сюжет “Мертвих душ” розвивається з урахуванням досвіду жанру “подорожей”.
Засилаючи Радищева у далекий сибірський острог Илимск, Катерина ІІ була впевнена, що він, не витримавши важкого шляху, умре по дорозі. Так би й трапилося, якби не втручання друга Радищева графа А. Р. Воронцова. Він домігся від імператриці, щоб вона наказала зняти із засудженого кайдани, а потім послав свого гінця по шляху проходження з листами до губернаторів із проханням, щоб вони створили Радищеву стерпні умови пересування й життя на місці посилання, обіцяючи їм замість своє заступництво. У листопаді 1796 року вмерла Катерина ІІ, і почав царювати її син Павло. Він перемінив місце посилання Радищева – з Илимска його перевели під Москву, у батьківське село Нємцові, де він прожив до 1801 року. Новий імператор, Олександр І, вступивши на престол, пообіцяв суспільству створення нових законів. Він оголосив політичну амністію, звільнив Радищева, викликав його в Петербург і призначив, за рекомендацією вошедшего в силу А. Р. Воронцова, у Комісію зі складання нових законів. Повернувшись у столицю, Радищев сновой енергією прийнявся за роботу. Але незабаром він побачив, що обіцянки Олександра були неправдою. За спроби обстояти свою думку в комісії йому пригрозили новим посиланням. Але ні погрози, ні переслідування не зломили хворого Радищева. Не бажаючи упокоритися, він вирішив покінчити із собою. В 9 годин ранку 11 вересня 1802 року він випив склянку сильної отрути – азотної кислоти. У ніч на 13 вересня Радищев умер у важкі мученнях
Самодержавство наклало заборону на ім’я Радищева й на його революційні добутки – оду “Вільність” і “Подорож з Петербурга в Москву”. Але незважаючи на це, вони одержали широке поширення в списках і були відомі багатьом читачам. Уже в 1790-і роки почали з’являтися рукописні списки “Подорожі”. Особливо інтенсивно нові списки створювалися й поширювалися в першу половину XІX століття. Видимо, у звертанні перебувало кілька сотень таких списків. До нас дійшло більше 60 списків “Подорожі”.
Передові Суспільні діячі й письменники неодноразово намагалися перевидати “Подорож” або передрукувати деякого глави. В 1805 році в журналі “Північний вісник” була передрукована глава “Клин”. В 1806-1811 роках сини Радищева видали Зібрання творів батька в шести томах, але без “Вільності” і “Подорожі”, які заборонила цензура. Пушкіна відмінно знав твори Радищева, мав власний екземпляр “Подорожі”. В 1817 році, слідом за радищевской одою “Вільність”, він пише свою оду “Вільність”. В 1833-35 роках він пише “Подорож з Москви в Петербург”, включаючи у свою книгу більші уривки з радищевского “Подорожі”. В 1836 році у вірш “Пам’ятник” він включає строфу, у якій відкрито говорилося про те, що йшов він по шляху, прокладеному Радищевим:
И довго буду тим люб’язний я народу, Що звуки нові для пісень я знайшов, Що вслід Радищеву восславил я волю И милосердя оспівав
Російська революційна громадськість не домоглася права надрукувати оадищевское твір у Росії. Тоді Герцен видає “Подорож з Петербурга в Москву” у Лондоні (1858). Протягом другої половини XІX століття в Росії вживали знову й знову спроби видати заборонну книгу. Нарешті в 1868 році формально заборона на її видання був знятий. Але практично положення не змінилося. У тім же 1868 року купець Шигин видав “Подорож”, але його дозволили випустити тільки тому, що воно було бридко перекручене – із книги вилучили вагу сторінки, де викривалися самодержавна влада й кріпосницькі порядки, всі революційні судження автора. В 1888 році Суворин видав “Подорож” у кількості 100 екземплярів. Дозвіл був даний тільки через незначний тираж. Через рік, також незначним тиражем, “Подорож” вийшло в складі V тому видання А. Е. Бурцева “Додатковий опис библиографически рідких, художньо-чудових книг і дорогоцінних рукописів”.
Тільки революція 1905 року остаточно зняла заборону із заколотної книги. У тому ж році вийшло повне видання “Подорожі” Радищева. З тих пор воно видавалося багаторазово – і окремо й у складі Зібрання творів Радищева
…Далекою історією став час, коли жив Радищев. Але жива пам’ять про нього – мужній людині й мислителі, пророку й мученику революції. Жива й безсмертна пам’ять серця вільного й вдячного народу
(1 votes, average: 5.00 out of 5)