Мої шкільні друзі( твір-міркування)
Наш клас… Майже вісім років ми провчилися разом, лише деякі перейшли в інші школи, а деякі прийшли до нас, влилися в наш великий різношерстий -4 колектив. Сорок пара цікавих очей і вух. Сорок пара швидких ніг. Сорок пара вічно зайнятих чимсь рук. Сорок питань, сорок відповідей. Ми так схожі й у той же час так відрізняємося друг від друга. Знаємо, з ким краще вчитися, а з ким – відпочивати, ким можна захоплюватися, а кого – подразнитися
Всі разом ми утворимо велику, невгамовну, гучну істоту – 8-Б клас. Воно має свої звички й навіть традицію,
Десять років ми проведемо разом у стінах нашої школи. Будемо читати однакові книги, відповідати на однакові питання. Чи можна забути період, що займає більше половини твого життя?
Зараз мені здається, що розходжень у нас все-таки більше, ніж схожого. Не всіх своїх однокласників я можу назвати
Але адже часто погане поводження – це лише захисна реакція, а коли розмовляєш із людиною наодинці, виявляється, що він зовсім іншої, чим здавався раніше: добрий, кмітливий, здатний до [ співпереживання. Просто він – інший, не такий, як ти. Є в нас у класі хлопці, що викликають інтерес і повагу своєю серйозністю, розвиненістю, багатосторонністю захоплень. Багато хто з них – лідери нашого класу. Іноді дивуєшся, як вони умудряються так багато знати, уміти, устигати?
Цих хлопців усі люблять, їм часто прощаються “грішки”, та й учителі ставляться до них не так, як до іншим, а більш лояльно й терпимо. Ці хлопці – теж інші. Є в нашім класі трохи хлопців, яких я виділяю серед всіх людей у світі. Вони – мої друзі
Ми не тільки вчимося разом (у широкому змісті цього слова), але й разом відпочиваємо, відвідуємо кружки й спортивні секції. Навіть живемо ми поруч. Наша дружба – чесним, вірна й перевірена часом
Я завжди можу покластися на своїх друзів і знаю, що після закінчення школи наш зв’язок не стане слабкіше, навіть якщо ми надійдемо в різні навчальні заклади. От такі вони, мої шкільні друзі. Люди, зустріч із якими через багато років після випуску зі школи буде викликати в мене щасливу посмішку й потік спогадів і питань: “А пам’ятаєш, як ми?… А де зараз Люда? А чим займається Сашко?
Знаєш, я так давно не чула про Вадима – як він тепер?” Зараз же ми – звичайні хлопчиськи й дівчиська, крикливі, невгамовні, уразливі, часом – жорстокі, але однаково – найкращі, самі веселі, самі дружні. Адже наш клас зараз – це наше життя й наша пам’ять
(2 votes, average: 4.00 out of 5)