Мої роздуми над піснею А. Малишка “Вчителька”
Школа і перша вчителька – це найдорожче з нашого дитинства, те, що людина проносить через життя. Я з глибокою вдячністю згадую свою першу вчительку Ніну Іванівну. Адже колись вона, усміхнена, з барвистими квітами в руках, повела нас до країни знань. Із надзвичайним терпінням вчила не тільки читати й писати, а й любити працю, шанувати батьків, бути чуйними й чесними. Мабуть, тому так багато книг, оповідань, віршів, пісень присвячено вчителям. Андрій Малишко теж обрав темою однієї зі своїх пісень розповідь про першого друга. Це пісня “Вчителька”.
Це вона відкриває світ прекрасного дітям, вчить рідній мові. її життя ніби відлічується шкільними дзвониками – останнім і першим. А між ними невтомна праця: На столі лежать зошитки малі, І роботи час проганяє втому.
Багато дітей вчила вона. Розлетілися випускники по світу. Скільки підросло й полетіло нас В молодій весні, в колосистім полі. А на неї вже знову чекають інші діти. Це повторюється з року в рік. Багато горя пережила ця жінка.
В партизанську ніч посивіла ти, Як в тяжкий мороз Непожата нива. Але навіть таке страшне горе не погасило в ній любов до світу, до дітей. Адже кожен учень, що пішов від шкільного порога у велике життя, залишив їй свою частку радощів і тривог, а в дорогу взяв її мрії та сподівання.
І звучить над світом пісня А. Малишка, відгукується у наших серцях: Вчителько моя, зоре світова!