Мої роздуми над п’єсою Б. Шоу “Пігмаліон”

Творчість Б. Шоу спонукає читача до роздумів із багатьох причин. Насампе­ред тому, що самі твори драматурга є “інтелектуальними п’єсами”, або “п’єсами – дискусіями” – так визначили їх спрямування критики. Прочитавши “Пігмаліон” Б. Шоу, я можу аргументовано із критиками погодитись. Цей твір насправді є відо враженнями конфлікту ідеологій, твором інтелектуальним, в основі якого – кон­флікт ідей, поглядів, а не просто суперечки між окремими людьми-персонажами.

Як на мене, велике значення для розуміння твору має

його назва, а відтак – і міфологічний сюжет, що його переосмислив митець. Усім відомий міф про Пігма­ліона, який створив скульптуру прекрасної жінки й сам закохався в неї. На про хання Пігмаліона, сама Афродіта оживила статую – і зі статуї постала дівчина Га – латея. У чомусь сюжет міфу схожий із сюжетом драми Б. Шоу, але я бачу і багато відмінностей. Зрештою, професор фонетики Хіггінс, який вчить правильної вимо­ви Елізу Дулітл, певним чином творить із квіткарки справжню леді. Але те, що хо­вається за цією фабульною дією, зовсім не схоже на відповідні міфологічні мотиви

Дія драми розгортається навколо професора

Хіггінса й квіткарки-кокні (тобто людини з найнижчих шарів лондонського суспільства) Елізи Дулітл. Конфлікт у цьому творі – філологічний. Професор укладає парі з полковником Пікерінгом, стверджуючи, що зможе навчити Елізу вимови так, що ніхто не відрізнить її від герцогині. Але навчання, про яке мріє й сама Еліза, відбувається взаємне. Доки професор вчить свою ученицю мови, вона вчить його людяності. Про це свідчать останні сцени твору, а саме – монолог Елізи, в якому вона називає професора неохайним, грубим тощо. її слова не просто, вражають і дивують Хіггінса, а й спо­нукають його до роздумів, змінюють його. Тож у п’єсі є не один Пігмаліон, який ліпить скульптуру. Може, це зовсім не професор, а звичайна квіткарка? Можли­во, й так. Але найбільше мені подобається інша відповідь на питання “хто саме у цій драмі є Пігмаліоном?”, і відповідь ця така: власне, це сам автор постає перед нами міфічним героєм, що ліпить, змінює, створює. Б. Шоу. що поставив нові межі драми, змінив художні прийоми, порушив інші проблеми, – ось хто справ жній творець. Він змінює суспільство. Своїми інтелектуальними драмами автор руй-нує сталі, але беззмістовні стереотипи. Закликає подивитись на них по-новому й поміркувати: то що визначає рівень людини – народження, приналежність до певного соціального прошарку чи таки рівень освіти, ерудиція, духовність?

У творі Еліза Дулітл, одна з багатьох дівчат лондонських низів, опиняється у найвищих прошарках суспільства. Але це не є казкою про Попелюшку. Бо такі зміни не стали подарунком долі: Еліза вчилась і працювала над собою, нехай цю роботу супроводжували численні нюанси й курйози, а часом і неприємнос­ті. Б. Шоу – людина неймовірного почуття гумору, оптимізму й, звісно, літера­турного таланту. Але він – великий гуманіст. Бо саме особистість, людина стає для драматурга цінністю. Права людини, її перспективи, її можливості, на думку письменника, мають залежати від самої людини, а не від її походження.

Бернард Шоу у своїх творах часто парадоксальний. У п’єсі “Пігмаліон” він вказує на ту прірву, яка фактично розділяє багатих і бідних. Але хіба життя не па­радоксальніше? Хіба ті соціальні стереотипи, що склалися у тогочасному суспіль­стві, а в дечому побутують і зараз, не є справжніми парадоксами?! Так, Б. Шоу насправді спонукає замислитись.

Парадоксальність, гуманізм і оптимізм, особливий конфлікт ідеологій, дис­кусії між героями, які характеризують їх більше, ніж вчинки, – усе це сповнює твори Б. Шоу. Але ж є іще щось, як і належить справжньому мистецтву, – щось невловиме, якісь підтексти, враження, деталі…

Твори Б. Шоу не дають читачеві правильних відповідей. Але допомагають по­ставити правильні питання! Парадокс? Ні, мистецтво…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мої роздуми над п’єсою Б. Шоу “Пігмаліон”

Categories: Шкільні твори

Links