Мої міркування над трилогією Анатолія Рибакова “Діти Арбата” “Тридцять п’ятий і інший роки” “Страх”
“Діти Арбата” Анатолія Рибакова були тією першою ластівкою перебудови й гласності, що прилетіла в серця й розуми читачів наприкінці 1980-х рр.. У чому феномен цієї книги? Хіба ми не знали раніше про всі страшні факти 1930-х рр.? Але це було чимсь далеким, невловимим, у повному обсязі відомому лише фахівцям. А в “Дітях Арбата” автор уперше у відкриту назвав речі своїми іменами. Уперше ми довідалися, як готувався замах на Кірова – у майже документальних подробицях, хіба що думки Сталіна були “додуманы” автором, все інше відповідає
Втім, у трьох книгах Рибаков дає нам чимало й власних версій подій, що дійсно відбувалися в той страшний час. Так, ми прекрасно пам’ятали з підручників історії, що Серго Орджонікідзе покінчило життя самогубством, а відповідно до авторської версії Рибакова це не самогубство, а вбивство.
Якщо із всіх частин трилогії вибирати назва для всього циклу, я б назвав його “Страхом”. Рибалок майстерно описує, як у ті роки страх охоплював практично всіх. Все населення країни мінус одна людина боялася арешту, боялося катувань – самих витончених, а от одна людина – Сталін – боявся всього
Пущі всіх Сталін у тім далекому 1937-м г. боявся не Бухарина з Рыковым, тому що за ними не було реальної політичної сили, а Тухачевского, оскільки за ним була армія. Опис змови Сталіна проти Тухачевского займає в третій книзі значне місце. Як всі інші, був зломлений і Тухачевский.
И це питання мене мучить увесь час: чому вони ламалися – Тухачевский, Блюхер, Уборевич. Хіба не катували наших партизанів ще в Цивільну, а потім у Велику Вітчизняну війну? Але адже абсолютна більшість витримувала, умирало, але не здавалося! Згадаємо хоча б деяких з них: Сергія Лазо, Зою Космодемьянскую, Мусу Джаліля… Виходить, рядові радянські громадяни були сильніше духом своїх вождів і воєначальників?
Поряд з реально існуючими людьми (Сталіним, Тухачевским, Єжовим) автор простежує долі й трьох головних діючих осіб трилогії: Сашка Панкратова, Вари й Ніни.
Сашко звільнився з посилання, має мінус у паспорті. Йому важко влаштуватися на роботу навіть у Калініні – нинішньої Твері. Ланцюг випадків допомагає йому: несподіване знайомство в їдальні з офіціанткою Людою, її приятелі в автогосподарстві, секретар місцевого обкому партії Михайлов, і кожний потроху влаштовує його долю.
Однокласниця Ніна, що стала шкільною вчителькою, не іде на компроміс із власною совістю, як більшість комуністів тої пори, а без оглядки кидається в захист директора школи в конфлікті з типової сталинисткой – старшої пионервожатой. Справедливість не тріумфує: директори виключають із партії й заарештовують по дорозі додому. Та ж доля напевно чекає й Ніну: її справа передана партследователю. Тільки рішуче втручання молодшої сестри Вари рятує Ніну від неминучого арешту.
Складні взаємини Сашка й Вари. Вони люблять один одного, але Варячи робить необдуманий учинок: виходить заміж за випадковий знайомого, на перевірку оказавшегося злодієм і шулером. Звичайно, зрештою вона розводиться з ним, але можна представити стан Сашка, коли він довідається про її заміжжя!
Роман закінчується на роздоріжжі: іде 1937-й рік, підсилюються тоталітарний режим, репресії. Калініна стає режимним містом, Сашко змушений покинути його. По “Дітям Арбата” ми знаємо про подальші плани автора продовжити оповідання. Сюжетна лінія вже намічена: почнеться Війна, Сашко потрапить офіцером на фронт. Рибалок вибрав для своїх романів жанр хроніки: рік за роком він розкриває всю страшну сутність життя країни.
Остання книга трилогії досить символічно названа “Страхом”. Страх – споконвіку радянське почуття, яким тримали в покорі народ всі роки радянської влади. І думаю, від кожного з нас сьогодні залежить зробити так, щоб країну, майбутні покоління не поглинули нові хвилі страху, що жолобить душі людей, що ламає їхньої долі й щастя, що позбавляє.