Народ і влада
А. Пушкін
Олександр Сергійович Пушкін часто звертався до російської історії, її самим гострим і драматичним сторінкам. У трагедії “Борис Годунов” поет воскресив “минуле століття у всій його істині”. Авторові вдалося досягти небувалих вершин у мистецтві драми… Його персонажі історично вірні, вони діють і міркують у відповідності зі своїм часом і характерами.
Борис Годунов змальований Пушкіним всебічно. Він прекрасний батько, що бажає щастя своїм дітям, справедливий і турботливий правитель, що думає про благо народу, але
Я, може бути, прогневал небеса,
Я счастие твоє не міг улаштувати.
Безвинна, навіщо ж ти страждаєш?
Говорить він дочки.
А ти, мій син, чим зайнятий?
Це що?
И в державі багато незадоволених. Борис доходить висновку, що народу ненависний будь-який цар.
Живаючи влада для черні ненависна,
Вони любити вміють тільки мертвих.
У самому повітрі витає обвинувачення, що Годунов – убивця царевича Дмитра. Бояри не зважуються висловити це паную, їм їсти що втрачати, вони хочуть будь-якими засобами врятувати свої привілеї, місництво,
У народі ж постійно бродить невдоволення своїм приниженим положенням, підпорядкованістю вся й усім. Часом воно виливається в бунти, що закінчуються нічим. Правителі вміють вчасно зупинити народ, улестити його не стільки дійовими заходами, скільки сиюминутными подачками й обіцянками. Шуйский дуже добре пояснює Борисові сутність народу:
…безглузда чернь
Мінлива, заколотна, марновірна,
Легко порожній надії віддана.
Миттєвому вселянню слухняна,
Для істини глуха й байдужа,
А байками харчується вона.
Пушкін у трагедії “Борис Годунов” дуже точно визначив і показав народний характер. Вічно незадоволені існуючою владою, люди готові піднятися на її знищення й бунтують, вселяючи жах у правителів,- і тільки. А в результаті самі ж залишаються скривдженими, тому що плодами їхньої перемоги користуються бояри й родовиті дворяни, що коштують при троні государя.
Народу ж залишається одне – “мовчати”.
Вустами Годунова Пушкін говорить очевидну й гірку істину:
Ні, милості не почуває народ:
Твори добро – не скаже він спасибі;
Грабуй і страти – тобі не буде гірше.
А чи не вища це істина? Адже що б не робив государ, плодами цих справ користується його найближче оточення, а до народу блага не доходять. Від цього маси завжди незадоволені існуючої й мріють про кращий.
Олександр Сергійович Пушкін зумів геніально показати сутність протистояння народу й влади, їхній вічний антагонізм.
Проходять роки, десятиліття, століття, але в цьому плані нічого не міняється.
Завжди народ до смятенью схильний;
Так борзий кінь гризе свої бразды;
На владу батька так отрок обурюється;
Але що ж? Конем спокійно вершник править,
И отроком батько велить.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)