улюблені рядки кожного українця. Поки я був ще маленький, знайомство з Кобзарем обмежувалося моїм милуванням картинами природи, які так майстерно малював велет нашої літератури:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
Коли я трохи підріс, то запитав у дідуся, хто ж є той чоловік, який написав ці чудові рядки? І тоді дідусь розповів мені сумну й водночас піднесену історію зростання великого Кобзаря – нашого національного генія.
Пізніше я почав глибше цікавитись
творчістю Шевченка й зрозумів, що Тарас Григорович поєднав у своїй особі риси, взагалі притаманні українській нації. Із захватом я читав його “Щоденник”, написаний у роки заслання й повернення. Ох і людина ж це була! Справжній чоловік, схильний до простих земних веселощів, і водночас справжній мислитель. Якби хоч один з тисячі моїх співвітчизників мав лише краплю Кобзаревих чеснот! Хоча й мають, але не вміють поки що скористатися ними…
Вивчаючи творчість і особистість Тараса Григоровича Шевченка, поступово відчуваєш, ніби груди наливаються свіжим повітрям, а душа стає сильнішою. Мабуть, якби
мені пощастило поспілкуватися з Кобзарем і розпитати в нього щось, мої шукання були б коротшими. Він сприймав життя таким, яким воно є, – і це об’єднує Шевченка з геніальними діячами всіх часових і просторових меж. Колись і я навчуся цьому, а поки що в мене є старенький “Кобзар”, якого я з радістю гортаю. І рядки, які линуть, здається, із самого серця неньки України, запевняють мене, що попереду ще багато прекрасного, доброго, людяного. Того, чому Тарас Григорович Шевченко присвятив усе своє величне життя.
