Моє відношення до Євгенія Онєгіну (по романі А. С. Пушкіна)
Головний герой роману – молодий поміщик Євгеній Онєгін. Він показаний Пушкіним як людина з дуже складним і суперечливим характером. Соціальний стан і виховання визначили основні риси характеру Онєгіна. Він син багатого пана, “спадкоємець всіх своїх рідних”. Йому не потрібно було працювати, “праця завзятий йому був тошен”.
Виховання, отримане Євгенієм, було саме кепське. Він ріс без матері. Батько, легковажний пан, чиновник, не обертав на сина ніякої уваги, доручивши його найманим гувернерам і гувернанткам. Але, одержавши саме
У Петербурзі Онєгін веде порожнє, безцільне життя. Зустрічі із друзями в ресторані, відвідування театру, бали, залицяння за жінками. “Наука страсті ніжної” була основним змістом його життя.
Як рано міг він лицемірити,
Таїти надію, ревнувати,
Разуверять, змусити вірити,
Здаватися похмурим, знемагати.
Устав нудьгувати в Петербурзі,
Онєгін з’являється перед читачем як людина, що думає тільки про себе, про свої бажання й задоволення, що не вміє звертати увагу на почуття, інтереси й страждання людей, здатний з легкістю скривдити, образити, заподіяти горі людині, навіть не зауважуючи цього.
Однак це не самовдоволений, закоханий у себе егоїст, а, як назвав Онєгіна В. Г. Бєлінський, “страждаючий егоїст”. Він розуміє, що основне джерело його туги – це відсутність діяльності, праці. Але кращі якості його душі не одержують розвитку. Онєгіна не задовольняє порожнє, беззмістовне життя. Нудьга опанувала ним, але в нього не вистачає ні сили, ні бажання змінити своє життя, воно продовжує так само пасивно й равнодушно ставитися до всім і до всього.
Одержавши виклик на дуель, прекрасно розуміючи свою неправоту й безглуздість цього двобою, Онєгін все-таки приймає виклик і вбиває свого молодого друга Володимира Ленского. Убивство Ленского перевернуло все життя Онєгіна. Він більше не в змозі жити в тих місцях, де все нагадує про його страшний злочин, “де закривавлена тінь йому була щодня”. Змучений каяттями совісті, Онєгін метається по світлу. Він уже не може, як колись, ігнорувати почуття й переживання людей, з якими зіштовхується. Тепер він може почувати й любити.
Повернувшись після подорожі, Онєгін знову зустрічається з Тетяною. Небувалої сили любов спалахує в душі Євгенія. Сила його почуттів така, що він важко занедужує. Як сильно позначилися випробувані їм щиросердечні потрясіння! І тут Онєгін терпить остаточний крах своїх надій на особисте щастя, але любовна катастрофа повинна воскресити його душу для нового страждання, “більше згідного з людським достоїнством”.
Моє відношення до Онєгіна суперечливо й міняється в міру розвитку сюжету. Онєгін-Егоїст, що нудьгує, якої ми бачимо його в перших розділах роману, симпатії, зрозуміло, викликати не може. А Онєгін, що читає мораль закоханій Тетяні, викликає обурення. Як легко він може заподіяти зло людям! І як легко він здатний відняти життя в іншої людини, побоюючись мнимого осуду суспільства, що чужо йому. Хіба в цих сценах Онєгін здатний викликати співчуття?
Але в міру того як у душі Онєгіна відбувається відновлення, моє відношення до нього міняється. Мені вже жаль його, жаль як людини по суті своєї шляхетного. Особисте нещастя, катастрофа всіх його надій – це розплата за всю його безцільно прожите життя. Бути може, це приведе його на правильний шлях?
Для Пушкіна критерій цінності людини полягає, по-перше, у прагненні до волі, особистої й суспільної; по-друге, у прагненні до Творчості, сприйнятливості поезії, мистецтва (непереборна пристрасть творити завжди була для Пушкіна позитивною ознакою); по-третє, у любові, красі духу, його високому прагненні. Воля, творчість, любов – три стихії духу, три страсті, що роблять людину істотою воістину шляхетним, три сфери активності, що наповнюють життя значенням і змістом. Всі вони могли бути доступні Онєгіну, але всі вони подавлені в ньому його оточенням, вихованням, умовами життя.
Провина Онєгіна – мимовільна, трагічна. Це провина суспільства, що так несправедливо влаштовано. Євгеній Онєгін не знайшов свого місця в житті. Він відірвався від світського суспільства, але не примкнув ні д якому іншого. “Світське життя не вбило в Онєгіні почуття, а тільки охолоділа до марних страстей і дріб’язкових розваг… Онєгін не любив розпливатися в мріях, більше почував, ніж говорив, і не всякому відкривався. Озлоблений розум є теж ознака вищої натури… але сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без змісту”, – писав про Онєгіна В. Г. Бєлінський.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)