Образ Онєгіна в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Від якої – праця.

Г. де Левис

Нудьга зрештою

Стає

Звичкою, причому дурний.

Анри де Монтерлак

Євгеній Онєгін – центральна діюча особа однойменного роману А. С. Пушкіна. Навколо цього образа будується сюжет добутку, про долю Онєгіна автор розповідає протягом восьми глав.

Євгеній – сучасник Пушкіна, його “добрий приятель”, і багато критиків ототожнюють автора і його героя. Але сам поет постійно проводить границю:

Завжди радий помітити різницю

Між Онєгіним і мною

З перших сторінок роману читачі

довідаються про те, як виховувався пушкінський герой, чим цікавився, які звички мав. Виховання Євгенія, по моді того часу, було довірено гувернерам-французам. Ці люди в батьківщині своєму служили перукарями, булочниками, кравцями, тому навряд чи могли дати росіянином “недоукам” гідне утворення. Тому, розповідаючи про виховання Онєгіна, Пушкін іронізує:

…француз убогий,

Щоб не змучилося дитя,

Учив всьому його жартуючи,

Не докучав мораллю строгої,

Злегка за витівки сварив

И в Літній сад гуляти водив.

Ми бачимо, що герой одержав дуже поверхневе утворення, він міг лише “торкнутися до

всього злегка”, але для вищого світла того часу цього було цілком достатньо.

У першому розділі Пушкін докладно описує один день із життя героя. Онєгін веде типовий для світської молоді спосіб життя: відвідує театр, ресторани, бали. Але чи щасливий він? Ми бачимо, що немає: у театрі йому нудно, балет Онєгіна не цікавить, тому він позіхає. Друзі й жінки, що оточують його в Петербурзі, набридли:

До ранку життя його готове,

Одноманітна й строката,

И завтра те ж, що вчора…

Намагаючись реалізувати себе в житті, Онєгін пробує писати, але “нічого не вийшло з пера його”, читання теж не приносить задоволення героєві: “читав, читав, а все безглуздо”. І тоді, щоб відволіктися від одноманітності світського життя, Євгеній відправляється в село:

Два дні йому здавалися нові

Відокремлені поля,

Прохолодь похмурої діброви,

Журчанье тихого струмка;

На третій гай, пагорб і поле

Його не займали боле…

И тут він не знаходить застосування своїм силам, хоча й починає з перетворень у житті кріпаків:

Ярем він панщини стародавньої

Оброком легенею замінив.

И раб долю благословив.

Але Село ще більш нудне Євгенію, чим Петербург. І тоді Пушкін знайомить Онєгіна з новими героями.

Володимир Ленский – повна протилежність Онєгіну, він шанувальник ідеалістичної філософії Канта, поет, романтик. Образ Ленского необхідний Пушкіну для того, щоб показати, наскільки далекі ці герої друг від друга:

Меж ними все народжувало суперечки,

И к міркуванню тягло:

Племен минулі договори,

Плоди наук, добро й зло…

Романтизм Ленского здається Онєгіну смішним, безглуздою фантазією. Владимир відірваний від реальної дійсності, він зовсім не знає життя, витає в хмарах. Онєгін, хоча холодно й розважливий, живе розумом, а не серцем. І Євгеній, і самого Пушкіна іронізують і сміються над диваком Ленским. Однак Володимир нібито заповнює в душі Євгенія те, чого йому не вистачає. І тому герої дружать.

Пушкін уводить у роман і жіночі образи. Особливе місце в розвитку сюжету займає любов Онєгіна й Тетяни. Ольгу, її сестру, Євгеній уважає порожньою кокеткою, вітрогонкою, і вибирає Тетяну. Ця героїня виросла в селі наодинці із природою, і тому вміє тонко почувати, співпереживати. Однак Онєгін відкидає любов милої сільської дворяночки лише тому, що вважає себе не створеним для сімейного життя, боїться втратити волю. І в той же час він не хоче бути тягарем для Тетяни, зробити її нещасної:

Шлюб нам буде борошном.

Такий учинок можна вважати шляхетним. Онєгін не може змінити себе, свої звички, а Тетяна для нього – занадто чиста й безневинна людина, тому йому страшно зв’язати себе з нею “узами Гименея”.

Онєгін не може протистояти звичаям суспільства, у якому він виріс. У той час чоловіка захищали свою честь на дуелях. По трагічній випадковості він убиває свого друга, Володимира Ленского. Але я вважаю, що в душі Онєгін шкодує про цей учинок. Він подавлений, відкинуть світлом. Щоб позбутися від страждань, герой їде в подорож. Але через кілька років ми знову з’являється в Петербурзі. Це вже не та людина, який ми зустрічаємо на початку роману. Життєві випробування змінили характер героя, він усвідомлює власні помилки й намагається їх виправити. Через роки Онєгін розуміє, що він дійсно любить Тетяну, але тепер уже вона відкидає його. Із провінційної дворяночки Тетяна перетворилася у важливу замужню даму. І хоча в душі вона залишилася колишньої, сімейний борг для неї вище любові, вона прислухається до голосу розуму. На цьому сюжетне оповідання роману завершено, Онєгін залишається наодинці із самим собою. І я вважаю, що це дуже трагичный образ. Трагедія Онєгіна в тім, що його життя, його доля “зіпсована світлом”. Він намагається знайти застосування своїм силам, бути корисним суспільству. Але саме духовна порожнеча навколишнього світу робить героя егоїстичним, безвладним. Він сам від цього страждає й мучається, але не може змінитися, стати іншим. Онєгін здатний почувати, страждати, але від навколишніх його внутрішній мир нібито відгороджений товстою стіною, і тому його сприймають як холодного, розважливого егоїста.

Образ Онєгіна відкриває галерею портретів “зайвих людей” у російській літературі. Слідом за ним з’являться лермонтовский Печорин, тургеневский Рудин, гончаровский Обломів… Доля цих героїв також “зіпсована світлом”, вихованням, і вони страждають від того, що не можуть знайти собі застосування, бути корисними суспільству. Але це не тільки їхня особиста трагедія, це й трагедія суспільства, у якому вони існують


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Онєгіна в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links