Україна багата на поетичні таланти. Але є у нас поет ніжний і тривожний, у творчості якого відкривається високий поетичний світ, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами сині донецькі ночі, точить десь білий камінь вода й живе велика любов до України. Це Володимир Миколайович Сосюра – мій улюблений поет. Ніжні, задушевні поезії його я дуже люблю. Ось одна з них – “Гей, рум’яні мої небокраї”. У ній поет славить прихід весни. Уже перші рядки вірша полонили мене своєю красою, неповторністю.
Гей, рум’яні мої небокраї, ви, міста
гомінливі кругом! По країні весна пролітає і шумить журавлиним крилом. Прийшла весна, і оживає все навколо: гай, поле, небокрай. І земля одягається у найкращі шати. Все співає і радіє. Оживає, пробуджується природа, і радісно співає серце ліричного героя. Ніжний і тонкий лірик, В. Сосюра уміє тонко й емоційно, піднесено і схвильовано передати людські почуття радості і захоплення весною. Весна у нього, наче жива істота, яка “пролітає над полем, над гаєм”, “сипле квіти з ясного чола”. У такт їй співає й серце ліричного героя. Дуже вдало використовує поет різноманітні художні засоби: епітети, порівняння.
“Рум’яні небокраї”, “ясне чоло”, “журавлине крило”. Весна у нього – “як усмішка дитини”, години – “як веселки”. Мелодійністю, емоційним звучанням вірш близький до народної поезії. Читаю його, і мене не залишає почуття радості, піднесення. Як тонкий майстер-живописець, поет малює прозорі картини природи, відтворює соковиті кольорові гами, озвучені співом птахів.
Хай сніги простяглися безкраї, сиві хмари закрили блакить, – по країні весна пролітає і крилом журавлиним шумить. Ця оптимістична поезія допомагає жити, радіти, творити. І, безперечно, вона варта того, щоб узяти її з собою у далеку мандрівку життя.
