Моя подруга Ліза (опис зовнішності людини)

Після уроків двічі на тиждень Ліза дуже поспішала. Я їй не заважала, не затри­мувала, бо знала: вона вчиться у вечірній музичній школі. Вдома у Лізи є піаніно. Його колись купили Ользі Сергіївні, Лїзиній матері. Але, як казала Ольга Сергіїв­на, всерйоз займатися музикою вона не змогла. Тепер вона рада, що дочці музика і заняття у школі до вподоби, і вона віддала їй свій інструмент.

А я пишу вірші. Даю читати їх тільки Лізі. Деякі вірші Ліза навіть переписала у свій блокнот: вони їй сподобалися.

У суботу, як завжди, я прийшла до подруги. Вона сиділа

за піаніно. Я мимо­волі замилувалася Лізою. Блакитний светрик підкреслював її обличчя, біле, з лег­ким рум’янцем. Каштанове волосся з великими локонами робило дівчинку трохи дорослішою. Красиві очі з довгими віями дивилися серйозно, навіть не посміха­лися: Ліза була занурена у музику. В ранковому світлі, шо проникало крізь не­щільно запнуті штори, кімната здавалася загадковою, постать дівчинки біля піа­ніно – немов якоїсь чаклунки.

– Я зараз, зараз… – промовила Ліза. – Щось тобі зіграю. Учора написала дещо. Буде пісня. Принаймні мені так хочеться.

Ліза грала якусь дивну мелодію.

– А слова є? – запитала я.

– Є, але це сюрприз. – Тут музика полилася з новою силою, і Ліза заспівала.

– Це ж мої вірші, – здивувалася я. – Наче справжня пісня. Яка краса!

– І дружба наша справжня і красива, – відповіла Ліза.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Моя подруга Ліза (опис зовнішності людини)