МОСКВА У ТВОРЧОСТІ А. С. ПУШКІНА
Звичайно, А.
С. Пушкін скоріше петербурзький письменник, але
Народився він у Москві й на все життя зберіг
Любов до цього міста. І це не дивно.
Петербург традиційно сприймається
Росіянами письменниками як місто, що виникло
Неприродним шляхом, “з тьми лісів, з
Драговини блат”. Інша справа – Москва. В
Трагедії “Борис Годунов” Пушкін
Ототожнює Москву й Росію в цілому. Не
Зрячи Курбский говорить Самозванцеві:
Там
Чекають тебе серця твоїх людей:
Твоя
Москва, твій Кремль, твоя держава.
Пушкін
Захоплюється
З 7-й глави роману “Євгеній Онєгін”.
Згадуючи про героїчні сторінки
Вітчизняної війни 1812 року, поет з
Гордістю говорить про “недавню” славі
Столиці, стійкості її захисників і про тім
Достоїнстві, з яким Москва зустрічає
Наполеона:
Ні,
Не пішла Москва моя
ДО
Йому з винної головою.
Не
Свято, не прийомний дарунок,
Вона
Готовила пожежу
Нетерплячому
Героєві.
Поет бачить
Живу красу древньої столиці й розуміє,
Що Москва дорога серцю кожного російського
Людини:
Москва…
Як
Для
Серця російського злилося!
Як
Багато в ньому відгукнулося!
Москва – “ярмарок
Наречених” – провінційна, у чомусь
Патріархальна. Якщо при описі
Петербурга в романі “Євгеній Онєгін” поет
Використовує велику кількість дієслів, те
Образ Москви складається з
Іменників, що на художньому
Рівні підкреслює нерухомість цього
Міста:
Миготять
Повз будку, баби,
Хлопчиська,
Крамниці, ліхтарі,
Палаци,
Сади, монастирі,
Бухарці,
Сани, городи,
Купці,
Лачужки, мужики…
И
Дійсно, з того моменту, як мати
Тетяни Ларіної покинула столицю, у ній, по
Суті, нічого не змінилося:
Але в них не
Видно зміни;
У них усе на
Старий зразок…
Описуючи
Московське дворянство, Пушкін найчастіше
Саркастичен: у вітальнях він підслухує “нескладний
Вульгарна дурниця” і зі смутком відзначає, що в
Розмовах людей, яких бачить у вітальні
Тетяна, “не спалахне думки в цілі доба”.
Пушкін
Розуміє, що після того, як столиця
Держави була перенесена в Петербург,
Колишнє значення Москви втрачається (“И
Перед младшею столицею померкла стара
Москва…”), але поет називає її царственої
“порфіроносною вдовою”. Древнє місто
Нескінченно доріг серцю Пушкіна:
Як
Часто в сумній розлуці,
В
Моїй блукаючій долі,
Москва,
Я думав про тебе!