МОСКВА У ТВОРЧОСТІ А. С. ГРИБОЄДОВА И А. С. ПУШКІНА

Олександр Грибоєдов так само, як і Пушкін, народився й виріс в

Москві. У комедії “Горі від розуму” Грибоєдов відбив побут і вдачі московського барства, що добре вивчив, обертаючись у цих колах. Ще за давніх часів народ говорив про Москву, що це не місто, а цілий мир. Ніж стрімкіше стає біг нашого часу, тим страшнее уявити собі, який була Москва сторіччя назад, які шари поміняли один одного, які моральні підвалини одухотворяли її вигляд. Література залишила цей слід, оспівавши Москву у своїх добутках. Москва Грибоєдова й Пушкіна, Толстого

й \’Чехова, Рєпіна й Сурикова, Шаляпіна й Чайковського відбита впечатляюще.

Я думаю, цей список можна продовжувати цілим рядом видатних імен.

В “Горі від розуму” відбита епоха після 1812 року. У художніх образах вона дає яскраве подання про російське громадське життя 20-х років XIX століття. На першому плані широко і яскраво показана панська Москва, що виникає з розмов і реплік персонажів комедії. “І награжденья брати, і весело пожити” – це ідеал панської Москви, це філософія життя фамусовского суспільства. Переконані кріпосники, неосвічені люди, положення яких зобов’язувало бути вище за рівнем,

бояться освіти й нових поглядів тому, що розуміють, що нова сила – змете їх як непотрібний мотлох, тому вони прагнуть до єднання із собі подібними. У Росії назрівали зміни, у Москву теж проникнув дух вільнодумства. Чацкий, повернувшись у Москву, бачить, що вона не змінилася. Він говорить Софії: “Що нового покаже мені Москва, учора був бал, а завтра буде два”. Фамусов захоплюється Москвою, бачачи в ній особливий шик. Він заявляє: Рішуче скажу: ледь інша знайде столиця, як Москва! Люблячи Москву, Грибоєдов зумів донести до нас її вигляд з такою силою, що зараз, через стільки років, думаєш про те, що це було вчора. Зовні зміни величезні, а суть залишилася. Скалозуб про Москву озивається “як про дистанцію величезного розміру”, нерозумно затверджуючи, що після війни 1812 року вона розцвіла. Він говорить: “По моєму сужденью, пожежа сприяв їй багато до украшенью”. Хіба це мовлення патріота, що любить свій народ і Росію? Фамусовское суспільство зробило Москву своєю “годівницею”. Якщо зрівняти Москву Грибоєдова з Москвою Пушкіна, то мимоволі напрошується думка, а саме: роки йдуть, але мало що міняється в обличчі міста й у психології суспільства, що населяє це місто. Мати Тетяни Ларіній раніше жила в Москві, потрапивши в Село, спочатку плакала, але потім звикла, упокорившись зі своєю долею. Тетяну повинна була чекати така ж жахлива доля: замкнена в селі серед диких людей, воно волею-неволею змушена повторити життя своєї матері, вийшовши заміж за якого-небудь нащадка Скотининых, або чекати, коли неї повезуть “у Москву, на ярмарок наречених”. Яким принизливим здається нам подібна подорож! Що, втім, пізніше й відбувається, Сусіди радять матері Тетяни: “У Москву, на ярмарок наречених! Там, чутно, багато різних місць”. Сусіди пропонують матері Тетяни гроші в борг, по доброті щиросердечної турбуються, як би дівчина не залишилася незаміжньою. Тільки доброта їх – на свій манер: не розуміють вони іншого щастя, крім свого. Бідна, безкрила доброта бедного, безкрилого миру. Але мир цей панує над Тетяною, він ухвалив: їхати в Москву. Вона боїться їхати, їй шкода розставатися з “своїми гаями, лугами”, про у той же час її вабить невідомість. Вирішено, Ларіни їдуть у Москву. (“Дорожньої скукою цілком, сім доби їхали вони…”)

Пушкін любив Москву, хоча московське дворянство зобразив у глузливих тонах. Про саме місто він пише:

Як часто в сумній розлуці, У моїй блукаючій долі, Москва, я думав про тебе! Москва! Як багато в цьому звуці Для серця російського злилося! Як багато в ньому відгукнулося!

Пушкін умів відрізняти парадний, казенний патріотизм світських раутів від того народного патріотизму що живе в душі кожної чесної людини. Москва пушкінської епохи – це торговельне місто, житло старого російського барства, “ярмарок наречених”. Мир, у якому має бути жити Тетяні, нагадує знайоме оточення Петушковых, Гвоздикиных і інших.

У сьомому розділі “Євгенія Онєгіна” Пушкін зобразив московське життя. У свідомості поета живуть два Москва: велична, героїчна й панська грибоедовская Москва, над якою він сміється. Побут московського барства добре знайомий Пушкіну. Ці старі, напівживі князівни, що живуть подіями піввікової давнини, їхні старі слуги, що в’яжуть панчохи в передніх, щоб хоч як-небудь заповнити тупе існування, ці манірні вигуки, що змішують мови “французький з нижегородським” – все це

Пушкін пам’ятає з дитинства. Здавалося б, прості, милі люди, але в Пушкіна вони викликають гнів;

Але в нux нe видно зміни, Усе в них на старий зразок…

ПРО, як це схоже на московське суспільство Грибоєдова! Пушкіна пише: Іван Петрович так само дурний, Семен Петрович так само скупий, У Пелагії Николавны. Усе той же друг мосье Финмуш, И той же шпіц, і той же чоловік.

Не так вуж необразливі ці бабусі, такі милі стосовно

Тане, адже саме вони оголосили безумцем Чацкого, вони вигнали його з Москви. Пушкіна свідомо нагадує цитату із Грибоєдова: “Усе той же шпіц і той же чоловік”. Про московський барстве Пушкіна сказав дуже мало, він тільки нагадує, що є п’єса, у якій описані ці самі люди в цю саму епоху. Чому людина добрий стосовно себе подібним стає страшний, коли виступає проти далекого йому нового руху? Адже й Фамусов у Грибоєдова не тиран, не деспот, а хлібосольний пан і люблячий батько, але саме він виявляється на чолі цькування Чацкого Тетяні “задушливо тут, вона мрією прагне до життя польовий”. Ольга, сестра Тетяни, імовірно, була б без розуму від московського балу, це посередня натура, у селі її життя було поверхневої й нецікавою. Повторюючи Грибоєдова, можна сказати: “Будинку нові, а забобони старі, не винищать ні роки їх, ні моди, ні пожежі”. Мені здається, ця фраза співзвучна з пушкінськими рядками: Усе в них так блідо, равнодушно, Вони обмовляють навіть нудно… І навіть дурості смішної В тобі не зустрінеш, світло порожній

Мир, що уявляла собі Тетяна, виявився зовсім не яскравим, розумним і цікавим, а вульгарним, нісенітним і безцільним.

Але, незважаючи на всі недоліки міста, Пушкін і Грибоєдов все-таки любили Москву. “Батьківщина, спорідненість і будинок мій у Москві”, – писав Грибоєдов. У пушкінському плані сьома глава називається “Москва”. Три епіграфи, кожний по-своєму, розкривають відношення поета до стародавнього російського міста. “Москва, Росії дочка улюблена, де рівну тобі знайти?” – це захоплене відкликання поета про місто, перед яким можна й потрібно схилятися, ім’я якого нагадує героїчні сторінка історії. Мені здається, ми навряд чи читали б сьогодні “Євгенія Онєгіна” і “Горі від розуму”, якби Пушкін і Грибоєдов не любили Москву. Адже тільки любов до Батьківщини і її народу спонукує письменників вірогідно зображувати всі недоліки, властивому рідному місту. Лермонтов писав: “Москва! Люблю тебе як син, як росіянин. Сильно, полум’яно й ніжно!” І мені хочеться вірити, що хоч хто-небудь із нас, росіян, навчиться любити Москву так само полум’яно!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


МОСКВА У ТВОРЧОСТІ А. С. ГРИБОЄДОВА И А. С. ПУШКІНА

Categories: Нові твори

Links