“Моральні уроки роману О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Над основним текстом “роману у віршах” О. С. Пушкін працював понад сім років, за ці роки багато чого змінилося в долі і характері самого поета, в суспільно-політичному життю країни і за кордоном. “Ума холодні спостереження і серця сумні замети”, втрата друзів, трагедія повстання декабристів, змужніння самого автора – все це поступово знаходило відображення в романі. Розумове життя і моральні пошуки передової дворянської молоді відбилися в романі через розповідь про головних героїв – Онєгіна, Тетяни, Ленського.
Євгеній Онєгін
Але, розповідаючи про Онєгіна, Пушкін відзначає і ще одну рису особистості, придану і середовищем, і епохою, – егоїзм, настільки типовий для дворянського класу. Говорячи про дворянську інтелігенцію, автор зауважує: “Ми всі прагнемо в Наполеони… Ми вважаємо усіх нулями, а одиницями себе”. Соціальна середа, її матеріальні переваги і блага, історично закріплені державними законами, допомагали утвердженню почуття винятковості і переваги в панах, особливо – в аристократах. Ця моральна риса Онєгіна викликала його особисту трагедію, він залишився самотній, не зумівши вчасно бути уважним і чуйним до Тетяни, а потім і до Ленського. Підсумок сумний: “Доживши без мети, без праць до 26 років, він застрелитися, слава богу, спробувати не захотів, але до життя зовсім охолов”.
Печальна і доля Тетяни, улюбленої героїні Пушкіна. Сім’я Ларіних представляє в романі інше середовище дворянства – помісне. Ці люди говорять “про сіножать, про вино, про псарні, про свою рідню”. Тетяна – чужа в їх середовищі. Сталося це тому, що вона була “від небес обдарована розумом і волею до життя, і норовливої головою, і серцем полум’яним і ніжним”. Юлія, Дельфіна, інші героїні французьких романів, їх любов, їх нещастя стали невід’ємною рисою уявлень Тетяни про життя. Але виховання в середовищі помісного дворянства, найбільш близького до народу, дало Тетяні й ті прекрасні якості, які зробили її “милим ідеалом” автора і багатьох читачів: Природна і її щирість поведінки і прояви почуттів, любов до рідної природи, до “обрядів милої старовини” , до няні. Народні традиції зумовили її подання про борг і мораль, тому Тетяна розлучається з Онєгіним в ім’я боргу перед чоловіком. Але страждання її глибокі і трагічні: вона прирікає себе на життя з нелюбом людиною.
Розповідь про шляхи моральних пошуків, якими йшла дворянська молодь, був би неповний без долі Ленського, сусіда Ларін і Онєгіна по маєтку. Поміщик Володимир Ленський був далекий не тільки від життя селян свого села, а й від знання будь-яких конкретних сторін російської дійсності взагалі. По костюму, зачісці, звичкам, інтересам він далі від російського життя, ніж Онєгін, хоча “від нудьги” замінив панщину оброком. Ленський мрійник і романтик настільки, що О. С. Пушкін, співчуваючи йому як поету, сміється над ним як над поміщиком, над закоханим, над людиною.
Історично складене прагнення дворянства отримувати знання за кордоном зумовило повну нікчемність головних героїв роману – піднесених мрійників, їх моральну сліпоту, невміння правильно оцінити ні людей, ні обставини. Заглядаючи в можливе майбутнє Ленського, поет написав: “У селі, щасливий і рогатий, носив би стьобаний халат, дізнався б життя насправді”. А ось якби залишився в живих Ленський, його долею стало б життя обивателя, а така доля для поета – найстрашніша, тому О. С. Пушкін вважає за краще, щоб його герой помер юним, не витративши свого романтизму.
Роман О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” був для його сучасників твором найбільшого значення, оскільки учив жити, правильно оцінювати і вибирати життєві шляхи, вчив моральності, розуму, добру, самобутності і громадянськості. “Читаючи Пушкіна, можна чудовим чином виховати в собі людину” – так сказав про цей великий твір В. Г. Бєлінський.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)