Мольєр (Жан Батист Поклен) (1622 – 1673) – комедіограф, актор, театральний діяч. Провідні теми та художні особливості комедій Мольєра
Урок зарубіжної літератури 9 клас
УРОК № 8
Тема. Мольєр (Жан Батист Поклен) (1622 – 1673) – комедіограф, актор, театральний діяч. Провідні теми та художні особливості комедій Мольєра.
Мета: Ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Мольєра; сформувати в учнів поняття про комедію як жанр драматургії; поглибити знання учнів про класицизм; розвивати вдумливе ставлення до навчального матеріалу, навички монологічного мовлення; виховувати інтерес до літератури.
Обладнання: Портрет Ж. Б. Мольєра; виставка книг із творами Мольєра.
Тип
Зірка, яка ніколи не згасне…
Н. Буало
Для його пам’яті нічого не потрібно, але для нашої потрібен він…
Напис на пам’ятнику Ж. Б. Мольєру в залі засідань Французької академії
ХІД УРОКУ
I. Актуалізація опорних знань
Експрес – опитування
1. Назвіть найвідоміших політичних діячів Франції XVII ст.
2. Що означає термін “класицизм”?
3. Чому виник класицизм?
4. Що унаслідував класицизм від античності?
5. Яке мистецтво в епоху класицизму вважалося зразком досконалості?
6. На яких
7. Що ви знаєте про правило трьох єдностей?
8. Кого вважають головним теоретиком епохи класицизму?
9. Які жанри набули розвитку в добу класицизму?
II.
III. Мотивація навчальної діяльності
Учитель. Уже декілька століть глядачів хвилюють образи, створені видатними драматургами епохи класицизму. У трагедіях “Сід” П. Корнеля, “Британік”, “Федра” Ж. Расіна зображено конфлікт між людською гідністю, високим моральним обов’язком і пристрастями. Художня досконалість комедій Ж. Б. Мольєра привернула увагу сучасників до проблеми народного життя. Не випадково Мольєра вважають засновником жанру “високої комедії”. Завдяки тому, що Мольєр застосував художні досягнення класицистів, створюючи характери, його комедії засяяли яскравими персонажами: міщанин – шляхтич, Тартюф, Мізантроп.
Хто такий Мольєр? Яким було його життя? Чому Нікола Буало назвав його “зіркою, яка ніколи не згасне”? Про це ми дізнаємося на сьогоднішньому уроці. (Учні записують тему та епіграф уроку у зошити.)
III. Робота над темою уроку
1. Вступне слово учителя
Якось французький король Луї XIV (Людовік XIV) запитав у одного придворного, хто із письменників прославить час його правління у своїй творчості, і був дуже здивований, почувши: “Мольєр!” Погляньте, будь ласка, на портрет Мольера. Один із його сучасників колись сказав: “Зросту він був скоріше високого, ніж низького, поставу мав благородну, поступ красивий. Він ходив повільно й мав дуже серйозний вигляд. У нього був товстий ніс, великий рот, м’ясисті губи, смаглявий колір обличчя, чорні й густі брови”. Та він нічого не сказав про очі драматурга, великі, темно-карі, на диво гарні очі, у яких сяють розум та чесність. Чесність – найвеличніший рушій у мистецтві, який вимагає від художника зображення правди життя, надихає на боротьбу зі злом, захищає майстра слова від укладання компромісів із власною совістю.
2. Життєвий і творчий шлях Мольєра. Повідомлення учнів за випереджувальним завданням
“Посилена лекція”
Методичний коментар
Учні спочатку заповнюють ліву колонку таблиці, потім слухають текст про життя та творчість Ж. Б. Мольєра. Прослухавши текст, учні заповнюють праву колонку таблиці (для цього відво-диться 5-7 хвилин), після чого учні за бажанням зачитують свої записи. Великий за обсягом текст учитель розбиває на декілька частин. Після прочитання кожної із них учні працюють над заповненням правої колонки таблиці.
Це мені було відомо | Це для мене є новим |
Орієнтовний зміст повідомлення
Мольєр (Жан Батіст Поклен) – великий французький драматург, театральний діяч, народився в Парижі 15 січня 1622 року в буржуазній сім’ї й повинен був успадкувати професію свого батька, придворного шпалерника, або стати юристом, але він вирішив, що його покликання – акторство. За свідченнями Гримаре, першого біографа Мольєра, дід частенько водив онука до Бургундського готелю на вистави, у яких блискуче грав Бельроз, і зачарований Жан Батіст мріяв бути схожим на кумира парижан. Але ця професія вважалась однією із найнікчемніших. Актори були прокляті церквою, не дозволялося ховати їх на кладовищі, якщо незадовго до смерті вони не облишали свого заняття. Коли Мольєр став уславленим письменником свого часу, Французька академія запропонувала йому стати академіком, але за умови, що він покине театраль-ну діяльність. Мольєр залишився актором і керівником свого театру, тому двері Академії для нього назавжди зачинилися.
Випробувавши свої акторські сили в шкільних спектаклях і постановках, він вступив до трупи “Блискучого театру” (1644), але цей театр не мав успіху: усі актори були аматорами, а не професіоналами. Зрештою “Блискучий” прогорів, а Поклен, який був від-повідальним за фінансування театру, навіть сидів у борговій ямі. Актори вирішили залишити Париж й пошукати щастя в провінції. Вони промандрували дванадцять років (1646-1658). Спочатку грали лише трагедії, оскільки класицисти вважали комедію низьким жанром, оскільки дійсність в комедіях відображалася дуже поверхово й вульгарно, широко використовувалися грубі жарти, непристойні ситуації. Аристократичний глядач з презирством ставився до комедії, і паризька театральна трупа, якщо вона жадала слави й грошей, могла розраховувати на успіх, лише здобувши прихильність аристократів.
Класицизм з його презирливим ставленням до комедій стримував розвиток цього жанру. Мольєр – також класицист за способом зображення дійсності, але геніальний драматург – вільно поводився з правилами і нормами, вважаючи, що люди повинні бути представлені в комедіях такими, якими вони є насправді, щоб дійові особи втілювали сучасне їм суспільство; а якщо правила класицизму не сприяють цьому, на них не слід зважати.
Працюючи в провінції, Мольєр починає опановувати принципи й прийоми комедійних жанрів, пише п’єси для своєї трупи. У трупи з’явився свій репертуар і свій глядач. Актори досягли вершин комедійної майстерності, і Мольєр разом з ними шліфував свій талант. Він сипав жартами, імпровізував: те, що він злегка заїкався, створювало комічний ефект, обличчя ні із масивним носом, великим ротом і густими бровами сяяло веселістю. Через декілька років Мольєр очолив театральне товариство. Слава про успіхи провінційної комедійної трупи досягла Парижа. Мольєр не лише самовіддано лицедіяв на сцені, він створив нові принципи сценічної гри.
1658 року трупа Мольєра повернулася до столиці й зіграла перед Людовіком XIV і його двором трагедію Корнеля “Нікомед”. Знову трагедія – знову невдача. Але Мольєр, бажаючи виправити гнітюче враження, відразу ж показав свою комедію “Закоханий лікар” на зразок італійських комедій масок. Успіх був величезний. Король залишив трупу в Парижі, віддав їй театр Пті-Бурбон, призначив Мольєру щорічний пенсіон. Першою п’єсою для постановки в новому театрі стала одноактна комедія “Смішні манірниці” (1659). У ній висміюються провінціалки, які захоплюються преціозною культурою, мріють про аристократичне життя, відмовивши своїм буржуазним нареченим. Комедія мала величезний успіх, але аристократки образилися на Мольєра за те, що він висміяв їх. Мольєр справді жорстко висміяв наміри аристократів відмежуватися від народу, створивши умовну культуру, химерне мовлення та манери. Вороги помстилися драматургу. Трупу виселили з Пті-Бурбона, а будинок театру зруйнували так швидко, що з нього не встигли винести декорації й костюми. Актори опинилися на вулиці, але не облишили Мольєра, хоча їх запрошували до інших театрів. Король виділив трупі нове приміщення – залу в палаці Пале-Рояль. Там Мольєр працюватиме до кінця свого життя. Король опікувався мольєрівським театром: був першим глядачем половини з двадцяти восьми спектаклів, а багато комедій були написані й зіграні за велінням короля.
Через те, що постановки трагедій не приносили успіху трупі, Мольєр вирішує перемістити моральну проблематику із трагедії з її умовними античними персонажами до комедії, як зображує сучасне життя простих людей. Уперше цю ідею було втілено в комедіях “Школа чоловіків” (1661) та “Школа жінок” (1662), у яких драматург поставив проблему виховання. Прославляючи гуманне виховання, право людини на шлюб за коханням, Мольєр виступив проти офіційної моралі свого часу. Феодальне суспільство, церковники, багаті буржуа не вибачили Мольєру порушення моральних норм. Однак, попри злостивість ворогів, комедія мала великий успіх.
Своїм завданням Мольєр вважав безжальне викриття пороків – егоїзму, честолюбства, святенництва й користолюбства, що породжувалися суспільством, заснованим на дворянських привілеях і власницьких інстинктах. На 1664 – 1670 роки припадає найвищий розквіт творчості великого драматурга. Саме в цей час він створює свої найкращі комедії: “Школа чоловіків”, “Тартюф”, “Донжуан”, “Мізантроп”, “Скупий”, “Міщанин – шляхтич”. Найкраща комедія Мольєра “Тартюф” мала найважчу долю. Її постановка вперше відбулась 1664 року під час грандіозного свята, влаштованого королем на честь дружини та матері. Мольєр написав сатиричну п’єсу, у який викривав “Товариство святих дарів” – таємничу релігійну установу, що намагалася підкорити собі всі сфери життя в країні. Королю комедія сподобалася, бо він побоювався посилення влади церковників. Але королева – мати Анна Австрійська була глибоко обурена, вона опікувалася цим товариством. Церковники вимагали, щоб автора спалили на вогнищі за неповагу до церкви. Комедію було заборонено, але Мольєр продовжував працювати над нею. Художня форма третього варіанту була найдосконалішою – її надрукували, її читають і ставлять уже понад триста років.
Мольєр помер 17 лютого 1673 року у своєму театрі відразу ж після закінчення останнього акту комедії “Удаваний хворий”, де він виконував головну роль. Він грав у виставі, коли був уже дуже хворий. Дружина просила відкласти спектакль, але Мольєр відповів, що понад 50 осіб одержують гроші за участь у виставах і їх не можна залишати без заробітку. Він зміг дограти спектакль до кінця, останніми зусиллями волі замаскувати судоми болю розкотистим сміхом. Але самостійно вийти з театру вже не зміг. Його на руках перенесли до найближчої квартири, де за кілька годин він помер.
Лише після тривалих клопотань його удови й особистої вказівки короля Людовіка XIV тіло Мольєра було поховано за християнським обрядом, незважаючи на заперечення церкви, оскільки актора не встигли соборувати. Мольєра поховали вночі на кладовищі Сен-Жозеф. Прах драматурга покоїться на цвинтарі, у саркофазі, поставленому на чотирьох колонах за кілька кроків від могили Лафонтена, який пережив його на двадцять років.
Мольєрівську трупу було указом короля злито з трупою Бургундського готелю, унаслідок цього об’єднання з’явився театр “Комеді Франсез” – “дім Мольєра”, як його й донині називають французи.
Запитання до класу
– Що вам найбільше запам’яталось із почутого сьогодні про життя Мольєра?
Провідні теми та художні особливості комедій Мольєра
Молодий Мольєр починав із написання фарсів, потім перейшов до створення комедії інтриги, або комедії ситуацій (помилок), яка поступово перетворювалася на комедію характерів та звичаїв – високу комедію. Високі комедії з’явилися на сцені з-під пера Мольєра фактично протягом останнього десятиліття його життя. Мольєр відкрив, що нерідко людям заважають адекватно сприймати дійсність бурхлива уява, захоплення і пристрасті, які засліплюють їх.
Такі люди видаються смішними, бо вони залежать від своєї манії і не спроможні керуватися здоровим глуздом. У кожній п’єсі Мольєр виводить такого персонажа (протагоніста), засліпленого комічною манією. Йому він протиставляє іншого героя (антагоніста), холодного і розсудливого інтригана, який встигає скористатися самозасліпленням протагоніста і мати з цього зиск. Але наприкінці комедії полуда спадає з очей протагоніста, і він починає усвідомлювати реальність подій. Антагоніста викрито, і він з ганьбою йде геть. Мольєр показав, що здоровий глузд, не зігрітий сердечністю, перетворюється на холодний, егоїстичний розрахунок і робить людину аморальною. Мольєр виступає за гармонію серця і розуму.
Серед комічних персонажів Мольєра часто трапляються лікарі. Вони створюють навколо своєї професії ореол таємничості й морочать хворих, наживаючись на їхніх страхах і легковірності. Існувало й багато інших способів заробляти гроші, наприклад викладати граматику, філософію. Мольєр висміював неосвічених, але заповзятливих і корисливих лікарів й учителів.
IV. Рефлексія
1. Бесіда
– Яких персонажів охочіше зображував Мольєр у своїх комедіях?
– Сформулюйте основну комічну колізію в п’єсах Мольєра.
– Які події життя Мольєра мають особливе значення для розуміння його творчості?
2. Складання грона на тему “Мольєр”
V. Домашнє завдання
Опрацювати конспект; зі словника літературознавчих термінів виписати визначення термінів “комедія”, “комедія масок”; прочитати комедію Мольєра “Міщанин – шляхтич”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)