Моi роздуми над долею дитини-сироти пiсля прочитання вiрша Т. Шевченка “Менi тринадцятий минало”

Коли живеш у сiм’i, коли у тебе є i матуся i тато, коли з першого дня життя тебе огортають щоденно любов i турбота рiдних людей, то цей родинний затишок, це щастя стає звичним i навiть непомiтним-Але ось я прочитав вiрш Т. Г. Шевченка “Менi тринадцятий минало” Ї i моя душа озвалася таким хвилюванням, таким болем, такими нiжними й вдячними почуттями до рiдних, що й не вимовить словами! Яким же рiзним є поняття щастя, “раю” для мене i для тринадцятирiчного героя вiрша! Для його вiдкритоi душi цей “рай” Ї скрiзь! I Господнє небо, i сяюче сонце, i

село, i веселе ягня Ї це те, вiд чого на серцi хлопчика “так любо, любо стало, неначе в Бога”. Ми бачимо, що душа його налаштована на добро, яке вiдлунює у словах молитви: “Тодi так приязно молилось…” Це Ї свiт душi Тараса-хлопчика, малого сироти. Та є ще дiйснiсть, у якiй…недовго сонце грiло, Недовго молилось… Запекло, почервонiло I рай запалило. У цьому сирiтському свiтi “село почорнiло”, “небо голубее… помарнiло”, /не моi ягнята”, “нема в мене хати”. “Не дав менi Бог нiчого!..”

Ї пронизливий, жорстокий висновок-вирок приголомшує мене; враз хочеться допомогти, захистити хлопчика.

Та ось я бачу, як “…дiвчина… прийшла, привiтала, утирала моi сльози i поцiлувала”. I сирiтське серце, радiсно стрепенувшись, засяяло разом iз сонцем: нехай немає рiдних мами й тата, але Ї “неначе все на свiтi стало // Моє… лани, гаi, сади!” Та ця омана недовговiчна: кришталевий дитячий “рай” розбивається суворою дiйснiстю Залишається тiльки гiрко шкодувати за тим, що “Господь не дав дожить малого вiку в тiм раю”, змиритися iз сирiтською долею “юродивого”, що “людей i [Бога] прокляв!.”

Твір на тему: Моi роздуми над долею дитини-сироти пiсля прочитання вiрша Т. Шевченка “Менi тринадцятий минало”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Моi роздуми над долею дитини-сироти пiсля прочитання вiрша Т. Шевченка “Менi тринадцятий минало”