Модернізм як неокласична модель культури, найновіше й найпослідовніше втілення естетико-художнього перевороту XX ст. Авангардизм і його основні течії. Доля реалізму. Елітарна та масова культури
УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас
І семестр
ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ.
УРОК № 8
Тема. Модернізм як неокласична модель культури, найновіше й найпослідовніше втілення естетико-художнього перевороту XX ст. Авангардизм і його основні течії. Доля реалізму. Елітарна та масова культури
Мета: ознайомити учнів з поняттями “модернізм”, “авангардизм” , їх течіями, видозмінами реалізму, елітарної та масової культури; розвивати навички визначення провідних тенденцій у мистецтві, самостійної роботи із джерелами
Обладнання: зразки творів різних течій мистецтва, зокрема й літератури.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
ХІД УРОКУ
І. Мотивація навчальної діяльності учнів
Учитель. Перша половина XX ст. в літературі позначена активним творчим пошуком нових шляхів відтворення подій, сучасних чи історичних. Одні письменники прагнули зображувати життя у впізнаваних формах, без прикрас, інші в метафоричності шукали й знаходили можливості для творення алегоричних
Про людину та її самовираження в мистецтві поговоримо на сьогоднішньому уроці.
II. Оголошення теми й мети уроку
III. Актуалізація опорних знань
Клоуз-тести Продовжте речення.
1) Основні історичні події першої половини XX ст. …
2) Провідні філософи цієї доби…
3) Глибокий структурний переворот в естетичній свідомості та художній творчості в першій половині XX ст. відбувся через…
4) Основна теорія Ф. Ніцше полягає в…
5) 3. Фрейд визначив роль…
6) Сукупність літературно-мистецьких течій на зламі століть має назву…
IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Лекція вчителя з демонстрацією ілюстрацій та роботою зі словником літературознавчих термінів
– Якщо у виборі тем, сюжетів, образів письменники завжди так чи інакше прикуті до свого часу, бо не митець обирає час, а час – митця, то форми художнього зображення розвиваються не за законами історії, а за законами мистецтва, які щонайменше залежать від перебігу політичних подій. Адже мистецтво – не фотографія реальності, а митець – не фотограф. Письменник створює власний, неповторний художній світ.
Література XX ст. починалася з різкого протистояння між тими, хто намагався відтворити світ через символ. Якщо Поль Верлен та Артюр Рембо схилялися перед художнім символом, то брати Гонкур уважали, що роман має створюватися на документальній основі.
Томас Манн 1912 року зробив спробу розширити мистецькі обрії традиційного реалізму XIX ст., поєднавши реальність та умовність в єдине художнє ціле. Про специфіку твору “Чарівна гора” він писав: “Оповідь оперує засобами реалістичного роману, проте поступово виходить за межі реалістичного, символічно активізуючи, підносячи його і даючи змогу зазирнути крізь нього у сферу духовного, у сферу ідей”.
Саме такий шлях виявиться одним із найпродуктивніших у розвитку літератури XX ст. і приведе до виникнення нових жанрів: ліричний епос (“Зона” Г. Аполлінера), ліричний роман (“Три товариші” Е. М. Ремарка), що утверджують необхідність зберегти людську особистість для збереження всього людства; роман-антиутопія (“1984” Дж. Оруелла), у якому негативні тенденції суспільного буття постануть такими, що несуть загрозу людській цивілізації. Фантастика перестане бути лише “науковою”, вона переросте у твори-перестороги (твори Г. Уеллса), “451° за Фаренгейтом” Р. Бредбері, “Фізики” Ф. Дюрренматта).
Література починає тяжіти до притчових, алегоричних форм (роман-притча “Чума” А. Камю; драма-парабола “Круглоголові та гостроголові” Б. Брехта; роман-міф “Сто років самотності” Г. Маркеса; повість-притча “Старий і море” Е. Хемінгуея). Виникають філософський інтелектуальний роман (“Доктор Фаустус” Т. Манна), філософсько-історичний роман (дилогія про короля Генріха IV Г. Манна).
Література XX ст. вражає розмаїттям шкіл, течій, напрямів. Але в ній є і те, що об’єднує, – любов до людини, уболівання за її долю, прагнення захистити, застерегти, зберегти її духовний світ, як і світ узагалі.
Свобода творчості привела до виникнення багатьох нових літературно-мистецьких течій нереалістичного спрямування: імпресіонізму, естетизму, сюреалізму, символізму, експресіонізму та інших. Сукупність цих течій дістала назву “модернізм” (франц. сучасний).
Одним із напрямів модернізму є також авангардизм (франц. авангард – передовий загін). Це радикальний напрям “революції в мистецтві”, що об’єднує течії, які заперечують традиційну естетику, зображають дійсність у найбільш екстремальних формах. До авангардизму відносять футуризм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм та ін. Авангардисти експериментували з мовою, шукали нові стилі та жанри, проте їхні експерименти не завжди були вдалими. Найбільш оригінальними були пошуки Д. Бурлюка, В. Хлєбнікова (футуризм), П. Елюара (сюрреалізм), Г. Баля (дадаїзм).
2. Повідомлення учнів про футуризм, кубізм, дадаїзм, експресіонізм, сюрреалізм як основні течії авангардизму 1910-1920-х рр.
3. Робота зі словником літературознавчих термінів
(Учні записують визначення в зошити.)
Футуризм (лат. майбутнє) – одна з течій модернізму в літературі початку XX ст., принципами якої є руйнування норм морфології і синтаксису, звуконаслідування, використання образів – символів тощо. Футуристи закликали “додушити” буржуазну культуру, “скинути з пароплава сучасності” класиків, творити нову мову й нову літературу. Основоположником футуризму був італійський письменник Марінетті. У Росії футуристами були В. Хлєбников, В. Каменський, брати Бурлюки, В. Маяковський, в Україні – М. Семенко.
Кубізм, кубофутуризм. Прагнучи якось привернути до себе увагу, групи футуристів вигадували собі різні назви: в Англії з’являються вортицисти й імажиністи, у Франції – кубісти, пароксисти, симультаністи та ін. Кубісти в живопису, у скульптурі намагалися створити образи, які б розкладалися (чи складалися) на геометричні фігури.
Дадаїзм (франц. дитячий іграшковий коник, перен. – дитячий лепет) – авангардистська течія в літературі та мистецтві Західної Європи початку XX ст., що сповідувала нігілізм та антиестетизм. Дадаїсти зводили літературу до безглуздих словосполучень і звуків (дитячого лепету), живопис – до колажів із клаптів кольорового паперу, примітивних дитячих малюнків. До цієї течії належали французькі поети Т. Тцара, Л. Арагон, П. Елюар, німецький поет Р. Гюльзенбек.
Експресіонізм (франц. вираження) – одна із течій авангардизму, в основі якої лежить філософія інтуїтивізму А. Бергсона, згідно з якою мета мистецтва – не відображення дійсності, а “вираження” неповторного авторського бачення її. Для експресіоністів характерне лірико-суб’єктивне осмислення дійсності. Виник у Німеччині й Австрії.
Сюрреалізм (франц. надреалізм) – одна з течій модернізму, виникла у Франції. Грунтується на філософії інтуїтивізму, східних містико-релігійних ученнях та на фрейдизмі. Сюрреалісти закликали звільнити людське “Я” від “пут” матеріалізму, логіки, моралі, традиційної естетики. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу – сни, галюцинації, марення, аби проникнути по той бік людської свідомості, осягнути безкінечне й вічне. До групи сюрреалістів входили письменники Ф. Супо, Р. Дено, Т. Тцара та ін.
Неореалізм (грецьк. новий, речовий) – течія в кіномистецтві й літературі, що виникла в Італії після Другої світової війни. Його характерні особливості – пафос суворої правди, достовірність зображення, повага до простої людини, використання розмовної народної мови, документалізм, відчутне ліричне “Я” письменника, який є свідком або учасником описуваного, прийоми кінематографічності.
Неоромантизм (грецьк. новий романтизм) – умовна назва естетичних тенденцій в європейській літературі кінця XIX – початку XX ст. їх сенс полягав у відродженні певних рис естетики романтизму: культу героїки, уславлення мужності, утвердження нового героя – мужньої людини, життя якої пов’язане з ризиком та незвичайними пригодами. Найвиразніше виявився неоромантизм в Англії, у творчості Р. Кіплінга, Р. Стівенсона, А. Конан-Дойла, Г. Честертона, Е. Войнич.
Елітарна, елітна література (від франц. краща, обрана) – вишукана, формалістична, зрозуміла лише “обраним”, окремим, підготовленим читачам.
Масова література. 1. Література, розрахована на масового, пересічного читача. 2. Твори, які за своїми художніми якостями не сягають рівня класики. 3. Низькопробна література, розрахована на низькі смаки читачів. У сучасній англо-американській критиці вона називається популярною літературою, у німецькій – тривіальною, у французькій – паралітературою (пара – подібний). Масова література неоднорідна. Є літературний “низ” і белетристика – середня ланка. Низ – це література, яка культивує аморальність, жорстокість, розпусту, грубий натуралізм. Белетристика – науково-фантастичні, пригодницькі, детективні та інші твори, які користуються популярністю в читачів і сприяють утвердженню в суспільстві загальнолюдських цінностей.
4. Продовження лекції вчителя
– Поряд із модерністськими напрямами в літературі кінця XIX – початку XX ст. існував і реалізм. Особливо сильною була російська школа реалізму з її найяскравішими представниками – Максимом Горьким, І. Буніним та ін. У реалістичній манері писали Р. Роллан, Л. Фейхтвангер, Дж. Голсуорсі, С. Цвейг та ін. Найкращими рисами реалістичних творів цієї доби були гуманістична спрямованість і психологізм у розкритті людських характерів.
У період радянського тоталітаризму були створені штучні умови для появи “нового, вищого етапу в розвитку реалізму – соціалістичного”. Його основою стала теза Леніна про уславлення куховарки, покликаної керувати державою. Головне, щоб ця куховарка мала потрібний партійний білет. Оголошували взірцевими твори, у яких поетизувалися братовбивство чи синовбивство заради міфічної “класової справедливості” та “світлого майбутнього”. Однак природа художньої творчості виявилася сильнішою, не дала себе знищити.
У взаємодії реалістичного та модерністського підходів до мистецтва виник напрямок неореалізму, який, спираючись на реалістичне зображення життя, додав творам мистецтва модерністського світосприймання та більш емоційного забарвлення.
5. Повідомлення учня про неореалізм
Робота зі словником літературознавчих термінів
(Учні записують визначення в зошити.)
6. Продовження лекції вчителя
– У 70-80-ті роки XIX ст. у новій модерністській формі пережив відродження літературний напрямок романтизму. Виник неоромантизм. Письменники – неоромантики тяжіли до психологізму, зображення сильної особистості, виняткової людини в екстремальних обставинах життя або її пригод в екзотичних країнах.
7. Повідомлення учнів про неоромантизм
Робота зі словником літературознавчих термінів
(Учні записують визначення в зошити.)
8. Продовження лекції вчителя
– Характерною ознакою культурної ситуації XX ст. стало роздвоєння культурного процесу на два річища – елітарну та масову культури.
Робота зі словником літературознавчих термінів
(Учні записують визначення в зошити.)
V. Закріплення знань, умінь і навичок
Пригадайте основні мистецькі напрями модернізму.
VI. Домашнє завдання
Уміти характеризувати літературний процес першої половини XX ст. Знати основні течії та напрями в літературі, характеризувати їхні особливості, називати представників.
VII. Підсумки уроку
Інтерактивна вправа “Мікрофон”
Продовжте речення:
– Найбільше враження справили на мене ідейно-естетичні пошуки представників літературно-мистецького напряму…
(2 votes, average: 3.50 out of 5)